Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том III"

— А велосипед? — зауважив я.

— Так, так. Зараз візьмемося й до велосипеда. Отже, ведемо далі наші міркування: якщо втікачі не перетинали шосе, то вони мали вирушити або на північ, або на південь від школи. Це безперечно. Зважмо наші припущення. На південь від школи пролягло, як бачите, широке поле, розбите мурованою огорожею на дрібні ділянки. Отже, проїхати тут велосипедом неможливо. Відкиньмо цю думку. Звернімо увагу на північ. Там — гай під назвою «Косий Клин», а за ним — велика болотиста долина Ловер-Джилмур, що простирається на десять миль і на півночі стає більш пагорбкуватою. Ліворуч від цього пустища стоїть Голдернес-Холл, до якого по шосе — десять миль, а через болота — тільки шість. Це майже безлюдна долина. По ній розкидано лише кілька невеличких скотарських ферм. Крім овець і корів, єдині мешканці долини — сивки та кулики. Далі пролягає Честерфілдське шосе. Тут, як бачите, — церква, кілька будинків та заїзд. Позаду — високі горби. Я певен, що наші пошуки слід спрямувати на північ.

— Але ж велосипед! — повторив я.

— До чого тут велосипед? — нетерпляче відказав Холмс. — Хорошому велосипедистові шосе не потрібне. Болотом ведуть стежки, до того ж тієї ночі був повний місяць. Овва! Що це?

Пролунав тривожний стукіт у двері, й за мить до кімнати увійшов доктор Гакстейбл. У руці він тримав блакитний спортивний кашкет із білою нашивкою на козирку.

— Нарешті! Знайшли! — вигукнув він. — Дякувати Богові! Нарешті натрапили на слід нашого хлопчика! Це його кашкет.

— Де його знайшли?

— В фургоні у циган, що таборилися на болоті. Вони вирушили звідти у вівторок. Сьогодні поліція вислідила їх і обшукала фургони. Ось що там знайшли.

— Як вони це пояснюють?

— Викручуються, брешуть: кажуть, що знайшли його на болоті у вівторок уранці. Ні, ці негідники знають, де хлопчик! Дякувати Богові, що їх заарештували. Страх перед законом, а може, й герцогський гаманець витягнуть із них усе, що їм відомо.

— Це вже краще, — мовив Холмс, коли доктор нарешті пішов з кімнати. — В усякому разі, це підтверджує мою думку, що сподіватися на успіх можна лише в Ловер-Джилмурі. Поліція тут не зробила нічого, хіба заарештувала тих циган. Погляньте-но сюди, Ватсоне! Через болота тече струмок. Ось він позначений на мапі. В кількох місцях він дуже багнистий — якраз між Голдернес-Холлом та школою. В таку засушливу погоду марно шукати слідів, але серед боліт, можливо, дещо й залишилося. Завтра я прийду до вас рано-вранці, й спробуємо пролити світло на цю таємницю.

Ранок тільки-но займався, коли я прокинувсь і побачив біля свого ліжка високу, худорляву Холмсову постать. Він був одягнений і, судячи з усього, вже побував надворі.

— Я оглянув травник та комірчину з велосипедами, — мовив він, — а потім погуляв у Косому Клині. Вставайте швидше, Ватсоне, бо в сусідній кімнаті подали какао. Мерщій, будь ласка, бо нам сьогодні випаде клопіткий день.

Очі його сяяли, щоки палали, мов у майстра, що поспішає взятися до роботи. Це був зовсім інший Холмс — жвавий, бадьорий чоловік, анітрохи не схожий на зануреного в себе, блідого мрійника з Бейкер-стрит. Поглянувши на його струнку, дужу постать, я відчув, що день і справді буде клопіткий.

Однак розпочався він з найгіршого розчарування. Сповнені надією, ми пішли бурим торфовищем, яке перетинали тисячі стежок, витоптаних вівцями, і невдовзі вийшли до широкої ясно-зеленої луки, що пролягала між нами й Голдернес-Холлом. Звичайно, якщо хлопчик біг додому, він не міг обминути луку, не залишивши на ній слідів. Але жодного його сліду або сліду вчителя-німця ми не знайшли. Мій друг простував краєм луки, насупивши брови, й уважно придивлявся до кожної темної плями на її мохуватій поверхні. Овечих слідів тут було повнісінько, а в одному місці, за кілька миль, залишили свої сліди корови. Більше не було нічого.

— Перша осічка, — мовив Холмс, похмуро озираючи довколишні болота. — Отам ще баговиння, й між ним — вузенька стежка. Овва! Що це таке?

Ми ступили на стежку, що звивалась маленькою чорною стрічкою. Посередині, чітко відбившись на вогкій землі, виднів слід велосипеда.

— Ми знайшли його! — вигукнув я.

Але Холмс хитнув головою, і обличчя його було радше спантеличене й насторожене, ніж радісне.

— Велосипед, авжеж, але не той, — сказав він. — Мені відомі сорок два різні відбитки велосипедних шин. Ці, як бачите, данлопівські, та ще й латані. У Гайдеґера були палмерівські, з поздовжніми смугами. Отже, це не Гайдеґерів слід.

— То, може, хлопчика?

— Якби ми могли довести, що він мав велосипед! А цього ми якраз і не можемо. Сліди, як бачите, показують, що велосипедист їхав від школи.

— А може, до школи?

— Ні, ні, любий мій Ватсоне. Відбиток заднього колеса завжди глибший, бо на нього припадає більша вага. Бачите, в кількох місцях він збігся з менш чітким відбитком переднього й цілковито знищив його. Ні, слід, безперечно, веде від школи. Можливо, він ніяк не пов’язаний з нашими розшуками, проте перш ніж вести їх далі, ходімо назад цим слідом.

Так ми й зробили, та за кількасот ярдів, де стежка звертала з багнистої ділянки, сліди губилися. Подавшись назад, ми знову натрапили на них, але далі стежку перетинав струмок. За ним сліди велосипеда з’явилися знову, хоч їх уже встигли частково затоптати корови. Потім стежка повела нас просто до Косого Клину — гаю, що майже прилягав до школи. Велосипед, напевно, виїхав з цього гаю. Холмс сів на камінь і підпер руками підборіддя. Поки він так сидів, я скурив дві цигарки.

— Так, так, — сказав він нарешті, — завбачлива людина, звичайно, могла поміняти шини в своєму велосипеді, щоб заплутати сліди. Але мати справу з таким мудрим злочинцем — надто велика честь для мене. Облишмо цей варіант і повернімось назад до боліт, адже там зосталося ще багато недослідженого.

Ми заходились якнайстаранніше оглядати багнисту частину долини й скоро дістали чудову винагороду. Через болото пролягала іще одна брудна стежка. Побачивши її, Холмс радо скрикнув. По самісінькій її середині тяглися тонкі, мов телеграфний дріт, смуги. То були сліди палмерівських шин.

— Ось де проїхав гер Гайдеґер! — схвильовано вигукнув Холмс. — Мої висновки не такі вже й помилкові, Ватсоне.

— Вітаю вас.

—