Читати книгу - "Намір!"

21

Наранок закувікав мій ручний годинник. Час було знову йти на зміну. Я швидко вимкнув будильника й відчув, як мене вже забембала ця робота. Гоца спала на животі, сховавши носа у прикольну зелену подушку. Вирішив її не будити.

Не вимкаючи в коридорі світла, знайшов двері у ванну й туалет. Зачинився там і спробував привести себе до тями водними процедурами. Я трохи постояв під душем, пробував відмити зі шкіри запах тютюнового диму. З болюче-приємним відчуттям у грудях витерся гоциним рушником, насолоджуючись його запахом. Коли погляд мій пробігався її купальними приналежностями – шампунями, кремами, екзотичними бальзамами – на душі здіймалося солодке хвилювання. За рушником на змійовику висіли випрані трусики.

Обстановка, запахи вганяли мене в незвичну чуттєвість, і я пошвидше вийшов із ванної. Найвищий час бігти на зміну. Двері тихенько прихлопнулись за мною, і я вискочив з підвалу на холодне передсвітанкове повітря.

Розділ VII

Прощай і забудь. Спроба абстрактного базару

1

Години того дня тяглися ніби навмисне повільно. Я все чекав, коли ж вона з’явиться. Серце стріпалося від кожного відвідувача, але щоразу то був хтось інший. Думки самі кидалися на події вчорашньої ночі, облапуючи кожну болючу подробицю, кожен пекучий нюанс нашого часу удвох. За якісь чотири години я встиг передумати так багато всього зайвого (кинули! скористалися! вона вже з іншим! вона шкодує про накоєне! але ж ні, вона так тулилася вночі! вона розпусниця, до всіх тулиться! вона хоче пошвидше все забути! вона не може вийти з хати, тому що ти неправильно захлопнув двері!), що ледь не зненавидів її. І тільки погляд на годинник – то була заледве десята ранку – показував, що я у своїх страшних підозрах відійшов надто далеко від дійсності. Гоца могла все ще спати.

Та це не заспокоювало мене. Я психував від того, що набрав собі цього тижня так багато змін (хотів наступного трохи звільнитися), і не міг взяти ситуацію у свої руки.

І щойно коли на зміну ополудні приліз повільний зі сну Гагарін, щойно коли ми випили з ним по філіжанці кави, щойно викуривши у благословенній обідній тиші по цигарці, я відчув притік сил та спокою. Мені стало все одно, прийде вона чи ні – як буде, так буде.

Гагарін сидів навпроти мене, відкинувшись на стіну і посміхався так, ніби йому було дуже добре видно всі порухи моїх думок, яких у його товаристві ставало щохвилі то менше, і загальний напрям йому подобався.

2

Пройшло ще два дні й дві ночі, я практично не вилазив із кафе, пахав, як нігер, і це допомагало не думати про безвісну Гоцу Дралу, художницю-абстракціоністку з Канади, яку я, судячи з усього, більше ніколи не побачу. Або яку я, скоріш за все, просто взяв і вигадав.

Не витримав і розповів усе це Юрі.

Діло було, як звичайно, вночі.

2

– Вона погубить тебе, – сказав Гагарін, коли ми вийшли на вулицю подихати повітрям і перекурити після моєї сповіді. – Вона тобі не пара. Вона тобі не потрібна.

Я помовчав, більше з поваги до товариша, ніж зі згоди.

– І ти їй не потрібен. Так навіть краще для вас обидвох – що ви не потрібні одне одному.

Знову помовчав. Гагарін продовжив:

– Я її добре запам’ятав. Вона ще на відкритті була. Відразу кидається в очі. Хочеш, я передбачу тобі її майбутнє?

– Ну, давай, – без охоти погодився я. Гагарінові часто вдавалися такі речі, хоч він і робив прогнози виключно як жарти.

– У неї на житті написано бути відомою. Виставки на інших континентах.

– Вже є виставка в Канаді.

– Буде сильно відомою, поки молода. Кожен захоче відщипнути собі від неї шматок на щастя. Спочатку вона буде думати, що навпаки – вона всіх може витрахати, а її не може ніхто. Але так буде недовго. Десь до тридцяти п’яти. Далі вона почне сильно пити, у неї може розвинутися шизофренія. В неї це на обличчі написано, ти не помітив? Можеш спитати у неї, чи ніхто в її роду не хворів психічними хворобами.

– Мати хворіла.

– Я це зразу помітив: мутна пляма з гострими чорними краями, охоплює всю жіночу лінію її родини… Ну, це не важливо. Важливо те, що вона почне пити. Вона помре молодою, хоч і на чужому материку та в багатстві. Можливо, сяде п’яною за кермо. Вона може також впасти у відчай і накласти на себе руки, це теж у ній сидить. Знаєш, чому так стається?

– Чому?

– Тому що вона думає, що в неї багато вільного часу. Час помститься за таке ставлення і одного дня задушить її.

Тут я теж не міг не погодитися. Основним різновидом занять Гоци було нудьгування. Того вечора Гоца розповіла мені, що вона часто їздить у далекі краї, про які я знав тільки з карти світу: Мальта, Кіпр, Марокко, Борнео. Зневажала буржуазну Європу, тому часто навідувалася у Париж, у Берлін – підживитися мерзенними соками глобалізму. Не потрібно було жити з нею десять років, аби за один погляд побачити в ній нудьгу. Важку задушливу нудьгу, розворушити яку на час може хіба що наступна подорож.

Я зітхнув.

– А мені шо робити?

– Я ж кажу: пощастило, що ви не пара. – Гагарін здавив голос, ніби передражнював якогось дідуганчика: – «Ти гумно, а вона красавиця». Потрахаєтесь і розбіжитеся.

Це мало прозвучати весело, але я засмутився. І навіть не мав у чому звинуватити Гагаріна. Все те, що він казав, я й сам побачив відпочатку. Є така техніка, із розробок спецслужб. Миттєве зчитування людини, нагадує моє «дивлення в пам’ять». Глянув – і знаєш про людину все на світі. Точність техніки – від 2 до 99%, в оберненій залежності від зацікавленості у результаті. Чим більше зацікавлений, тим більше очікувань, тим менше довіри заслуговує результат. Юра знав багато таких прийомчиків.

Він подовжив:

– Я тобі не указ. Ти сам вільний вибирати. Можеш бути з нею, і всіма силами намагатися втриматися при ній. Тобі буде з нею легко, але це неправильна легкість. Знаєш, яка це легкість? Коли ти програв квартиру, і тобі легко-легко, аж голова крутиться. Погана легкість. Тобі