Читати книгу - "Війна лайків"

Усі ці брандмауери, спостереження, цензура за ключовими словами, арешти та пропагандисти покликані поєднати свідомість 1,4 млрд людей з державною ідеологією. Хоча дехто може впізнати в цьому світ Орвелла, насправді ситуація має більше спільного з тим, що засновник КПК Mao Цзедун називав «лінією мас». Коли в 1950-х Mao розірвав стосунки з СРСР, він критикував Йосипа Сталіна та радянську версію комунізму за надмірний «індивідуалізм». Натомість Mao уявляв політичний курс, за якого воля мас проходитиме крізь призму марксизму, а потім переходитиме в політику, лише щоб повернутися до людей для подальшого уточнення. Так різноманітні думки утворюватимуть єдине бачення, спільне для всього китайського народу. Досягти цього насправді було нелегко, і фактично таке мислення звинуватили в Культурній революції, що в 1960–1970-х знищила мільйони, аж поки їй не поклали край після смерті Mao в 1976-му.

Через можливості, які пропонував китайський Інтернет, філософію «лінії мас» відродили. Генсек Сі Цзіньпін вихваляв нові технології за обіцянку реалізувати бачення Mao щодо «конденсації» громадської думки в один потужний консенсус.

З метою досягнення цієї мети на горизонті замаячили програми ще сильнішого контролю. У норовливому регіоні мусульманської меншини Сіньцзян мешканців змусили встановити на смартфони додаток Jingwang (веб-очисник). Він не лише дає змогу відстежувати або блокувати повідомлення користувачів, а й містить елемент дистанційного контролю, що дає владі прямий доступ до телефонів і місцевих груп мешканців. Щоб гарантувати встановлення цих «електронних кайданів», поліція влаштувала на вулицях пересувні контрольні пункти, що перевіряли телефони людей на наявність додатка.

Утім найамбітніша реалізація «лінії мас» – це китайська система «соціального кредиту». Оприлюднений у 2015 році концептуальний документ цієї системи пояснює, що вона створить «натхненну, доброзичливу, щиру та взаємовигідну соціальну атмосферу», якій буде притаманна непохитна лояльність до держави. Щоб досягти цієї мети, усі китайські громадяни отримуватимуть кількість балів, що віддзеркалюватиме їхню «благонадійність… в усіх царинах життя: від бізнесу до соціальної поведінки».

Як і традиційний фінансовий кредитний рейтинг, «соціальний кредит» кожного громадянина розраховують, збираючи величезний обсяг персональних даних та обчислюючи єдиний рейтинг «благонадійності», що фактично вимірює користь людини для суспільства. Це можливо завдяки майже цілковитій залежності китайських громадян від мобільних сервісів на кшталт WeChat, де один додаток керує всіма соціальними мережами, чатами, споживацькими оглядами, грошовими переказами й повсякденними справами, як-от виклик таксі чи замовлення їжі. Під час його використання люди розкривають про себе приголомшливий обсяг даних: контакти, списки друзів, переліки прочитаного, подорожі, звички щодо витрат і т. п. Ці біти даних можуть стати базою загальних моральних суджень. Якщо людина купує забагато відеоігор, пояснив директор програми, це може вказати на неробство й понизити її бал. З другого боку, якщо людина регулярно купує пелюшки, це свідчить про батьківство, вагому ознаку суспільної цінності. Звісно, відіграють роль і політичні схильності. Що «позитивніший» онлайн-внесок людини до єдності Китаю, то вищий буде її бал. Натомість той, хто висловлює онлайн незгоду, «підриває суспільну довіру», а отже, його бал буде нижчий.

В Орвеллiвській манері плановий документ системи також пояснює, що «нова система винагороджуватиме тих, хто повідомляє про акти порушення довіри». Тобто якщо ви повідомите про погану поведінку інших, ваш бал зросте. Він також залежить від балів ваших друзів та рідних. Якщо оцінки низькі, вас теж покарають, щоб змотивувати всіх формувати поведінку членів своїх соцмереж.

Впливовим бал благонадійності роблять винагороди та ризики (як реальні, так і уявні). Заплановану для розгортання по всьому Китаю у 2020-му, цю рейтингову систему вже використовують під час оцінювання претендентів на посади чи присудження мікровинагород, як-от безкоштовної зарядки телефонів у кав’ярнях для людей «із високими балами». Однак якщо ваш бал занизький, ви можете втратити доступ до всього: від ліжок у нічних потягах до соціальних виплат. Бал має значення на найбільшому в Китаї онлайн-сервісі пошуку пари. Цінність в очах китайського уряду, таким чином, впливає й на романтичні та репродуктивні перспективи громадян.

На щастя, жодна інша держава поки не досягла китайського рівня успіху в підпорядкуванні Інтернету волі держави. Усе це потребує оперативності та значних інвестицій. Однак інші держави Китаю, безумовно, заздрять. Відомо, що уряди Таїланду, В’єтнаму, Зімбабве та Куби вивчають можливості запровадити китайський стиль. Президент Росії Володимир Путін зайшов так далеко, що підписав документ із закликом до досвідчених китайських цензорів проінструктувати російських інженерів щодо створення передових механізмів веб-контролю. Так само як американські технологічні компанії колись допомогли Китаю звести його Великий брандмауер, Китай почав експортувати свої тяжкі уроки цензури до решти світу.

Такі програми чітко показують, що Інтернет не звільнився від лещат авторитарних режимів. Натомість технології перетворилися на новий інструмент підтримки влади. Іноді для їхнього впровадження використовують помітні засоби управління на фізичному обладнанні або на людях, які працюють із цим обладнанням. Іншим разом з такою самою метою використовують соціологію за лаштунками. Усе згадане працює на один результат: контролювати інформацію та людей.

Однак Інтернет також дав авторитаристам досі не знаний інструмент. У мережевому світі вони можуть розширити свою досяжність через кордони, щоб впливати на громадян інших держав так само легко, як і на громадян власної.

Це форма цензури, що не нагадує цензуру взагалі.

приголомшуй та заплутуй

– Спочатку було важко звикнути, – зізнався юнак. – Навіщо я сиджу в задушливому офісі протягом восьми годин на день і виконую все це? Але мене спокушали легка робота і добра платня.

На перший погляд, у цій розповіді нічого прикметного. Юнак із дипломом філософа не міг знайти нормальної роботи й відчував, як його затягує корпоративна машина. Однак хлопчина не перетворився на знудженого помічника юриста чи на замореного бухгалтера. Натомість його робота призводила до інтернет-хаосу на користь російського уряду. Юнак писав понад 200 постів та коментарів щодня, висловлюючи хибні припущення, втручаючись у спілкування й поширюючи брехню. Він приєднався до глобальної цензури засобами дезінформації.

Не дивно, що першість у цій стратегії належала Росії. З часів свого утворення Радянський Союз покладався на тонку маніпуляцію та озброєння обманом під назвою дезінформація, щоб провадити ідеологічні битви за кордоном і контролювати власне населення.

Під час холодної війни СРСР перетворив дезінформацію на конвеєр. За деякими підрахунками, КДБ та пов’язані з ним організації провели понад десять тисяч дезінформаційних операцій. У їхніх межах створювалися спеціальні групи, а також ЗМІ, що мали на меті поглиблювати політичні розбіжності на Заході. Іншим напрямком діяльності було поширення фейкових повідомлень та теорій