Читати книгу - "Наші дракони вбивають нас"

— Але порушиться стабільність!

— До чорта стабільність!

— Всесвіт почне вибльовувати руйнівні елементи!

— Ми підкоримо собі Всесвіт!

— Це неможливо, По!

— Для богів немає нічого не можливого!

— Ви не боги, Тін!

— Ти ще не усвідомив нашої могутності!»

Папуга, горлаючи, кружляла над головою Андрія, котрий зараз був не тут. Папуга почала клювати його плечі, його пальці, ніби говорячи «зупинись», його коліна, його потилицю.

— «Чим вас не влаштовувала Гармонія, яка панувала у світі Драконів? — з жалем та відчаєм запитав Клан.

— У просторі немає місця двом господарям. Гармонія — жалюгідна фальшивка, диктатура Червоних Драконів — ось, що виведе Всесвіт на найвищий етап його розвитку!»

Кеша, ніби топориком, викарбовував рани на тілі Андрія. Його вилиці та лоб давно кровоточили.

— «Франку, Червоні Дракони не бажають відновлення миру та Гармонії, — у словах Гелен, що повернулася від імператорів Червоних Драконів, По і Тіна, звучав відчай — ці шаленці свято переконані у вірності своїх деспотичних ідей. Їх бачення улаштування світу перечать усім правилам існування.

— Я очікував, що вони не допомагатимуть нам… Але я не розумію: як багатомільйонний могутній народ Червоних Драконів досі не скинув цих деспотів!?

— Спочатку я гадав, що нахили до тиранічного господарювання течуть по їхніх жилах, але тут справа в іншому…

— У чому ж? То Червоні Дракони не зараженні тим самим вірусом створення Всесвітньої імперії, який нищить їхніх предводителів?

— На щастя, ні. Та їм притаманний значно жахливіший порок — байдужість.

— Невже байдужість, з вигляду така пасивна, спричинила таку ненависть до нас з боку Червоних Драконів.

— Певною мірою. У своїй більшості Червоні Дракони ніколи не цікавились Всесвітніми проблемами, вони не мислили глобально. Совісно виконуючи те, що їм належить, вони завжди відокремлювали себе від управління своїм Світом, а тим паче іншими Світами.

— Комплекс підпорядкуванню Господарям завжди був характерний для народу Червоних Драконів.

— По і Тін зараз не зупиняються ні перед чим, нехтують і Гармонією і совістю. Вони наповнюють простір брехливою інформацією про те, що Золоті Дракони, зневажливо ставляться до своїх братів і, нібито це вони винні у тому занепаду цивілізації Червоних, від котрого вони страждали тисячоліття тому.

— Я не вірю у це! Невже По з Тіном дійшли до того, що дурять власний народ!? Зводять наклепи на своїх братів!?

— Їм вдалося втлумачити у голови Червоних думку, що Золоті вважають їх за низькосортний нарід. Твердять, що ми відрізаємо крила дітям Червоних Драконів, їхні яйця кидаємо з гір, а очами граємо у міжпланетний теніс.

— Повна маячня! У це ніхто не повірить!

— У тому-то і проблема — вірять. Червоні Дракони ніколи не вміли фільтрувати інформацію. Вони з радістю ковтали усе, що випадало з простору, сприймаючи його як єдино правильну і беззаперечну істинну…

— Як так сталося, що мудрий народ став таким байдужим?

— Байдужість нині поширена вада розуму… По і Тін зараз звинувачують нас у тому, що ми не чесним способом привласнили космічні світила!

— Ми з часу сотворіння Всесвіту їх охороняємо!

— Отож-бо! Але По з Тіном узурпувавши їх на певний час, ощасливили народ новиною, про справедливе повернення космічних світил до цитаделі. Не могли ж вони сказати Драконам, що їхні керманичі не лише обікрали рідних братів, ще й звинувативши їх за це.

— Певне, що не могли…

— І тому зараз Червоні Дракони свято переконані, що ми, повернувши собі космічні світила, вчинили найгрубішу наругу над їхніми цінностями.

— У них відсутні будь-які цінності!

— Не можна винуватити їх у сліпоті. Недалекоглядні, вони стали жертвами жахливої брехні. Ми ж маємо допомогти їм прозріти.

— По з Тіном не мали сил, аби забезпечити стабільність космічних світил. У найближчому часі вони б почали злітати з орбіт і вільно мандрувати космосом, іноді зриваючись чи поглинаючи інших його жителів.

— Навіщо ж тоді їм вони?

— Їх мета — Всесвітнє панування у прямому значенні цих слів. Всесвітні, а особливо земні, багатства і сила космічних світил — ось, що могло б їм забезпечити перемогу.

— Як вони не розуміють: знищивши всі інші народи, оволодівши усіма багатствами усіх просторів, вони виграють битву, але програють війну…!»

Папуга перетворилась на змію, худу і слизьку, схожу на змащений слизом дріт. Вона упала на землю, і відштовхнувшись хвостом-пружиною від підлоги стрибнула на Андрія. Вона оповила його зап’ястя, наче наручниками. Хлопець не зважав — продовжував рухати пальцями.

Змія, зрозумівши свою безпорадність, перетворилась на маленького червоного дракона, який шаленів, дряпав шкіру Андрія, дихав