Читати книгу - "Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Невилюблена жінка» — несумісність українських інтелектуалки і інтелектуала
Стосунки між українками-інтелектуалками і їхніми колегами-чоловіками є однією з домінуючих тем у творчості Оксани Забужко та Євгенії Кононенко, і зосереджені вони саме на несумісності української інтелектуалки та українського інтелектуала. Хоча така несумісність певною мірою зустрічається і у творах чоловіків-вісімдесятників, навряд чи вона претендує там на таке чільне місце, що його вона має в прозі Забужко і Кононенко. Ця проблема відсилає до двох важливих понять, які сприяють ідентичності української інтелектуалки та самої України — жіночність і роздробленість.
Жінки-героїні у «Польових дослідженнях з українського сексу», «Special Woman» та «Імітації» — це розумні й амбітні індивідуальності, які знаються на останніх світових інтелектуальних течіях і які застосовують свої таланти та енергію на покращення ситуації у рідній країні; вони всі пострадянські інтелектуали (письменники, вчені), оточені атмосферою політичного й культурного визволення в поєднанні з труднощами адаптації до мінливого особистого світу. У якийсь момент у цих прозових творах жінки намагаються знайти українського інтелектуала-чоловіка, з яким можна було б зв’язати свою долю і який допоміг би їм сформувати свою власну особистість й ідентичність їхньої спільної національності. Наступ ейфорії ознаменувався атмосферою новизни; з’явилися нове покоління інтелектуалів і нововідкриті інтелектуальні можливості. У центрі виру веселощів, в який втягували заряджені енергією масові заходи, опинилася творча талановита молодь України, яка цілеспрямовано і привселюдно виставляла напоказ сексуальність і сексуальні теми, роками офіційно заборонені; цей захват мав вилитися у новий етап історії України, і цим чоловікам і жінкам випадало його ініціювати на благо майбутніх поколінь.
У «Польових дослідженнях з українського сексу» герой Забужко вважає дітей, народжених у радянській системі, каліками. Потім вона протиставляє їх дорадянським українцям («леді й джентльмени, дозвольте вас запевнити, ми були інакші»), з певною сентиментальністю перелічуючи («над якими попрацював — і Божий різець, і роки трудного життя») фізичні ознаки українця[124]. Вона закидає трагічній історії України, що ця еліта перевелась, і вважає, що якщо нині українець з українкою утворили б «елітну» пару, і дійшло б до сексуальних стосунків між партнерами, то вони створили б «елітну породу» дітей. На думку письменниці й критика Ніли Зборовської, це бажання — своєрідна туга за «благородним материнством»[125]. Забужковому поколінню українських інтелектуалів довелося останнім відчути наслідки приниження і фрустрації минулих ґенерацій:
йолки-палки, та скільки нас узагалі є, тої нещасної, через силу, впоперек історії затриманої інтеліґенції вкраїнської, — горсточка, й та розпорошена: вмираючий вид, повигиблі клани, нам би розмножуватись шалено й повсякчас, кохаючись де лиш можна, з орґіастичною ненатлістю зливаючись в єдине, зойкаюче-стогнуче щастям кублище рук і ніг, встеляючи собою, заселяючи наново цю радіоактивну землю! — син, от він-то нарешті звільнений буде від того спадку, за який цілу молодість розплачувалися ми — так тяжко, що вже наче й сповна…[126]
Ідея сексу, спарювання займає центральне місце в романі Забужко. Вона задає темп ненаситній, шаленій, часом безладній енергії. І що важливіше — вона прямо пов’язана з трактуванням авторкою українців як хворих людей у хворій нації. Люди Забужко неповноцінні, бо їхню надію на гармонію і об’єднання зруйнували зовнішні сили. Нині все залежить лише від самих українців, тепер у них з’явилася можливість прийти до згоди із власною хворобою і рушити правдивим шляхом удвох зі своєю країною. Інтелектуалка від цього першого «вільного покоління», героїня Забужко подорожує на Захід з наміром зібрати можливі протиотрути, а відтак розпочати цей процес лікування. Проклавши шлях на Захід і дістаючи інтелектуальні стимули від свого тамтешнього досвіду, вона хоче, щоб до Сполучених Штатів приїхав її коханий, художник з України, і мандрував разом з нею, раз у раз щось відкриваючи для себе. Як українка, яка вбирає очима захоплюючий, і тим не менш чужий Захід, вона відчуває потребу поділитися своїми думками щодо цього світу з тими, хто має такі ж комплекси і побоювання, як і в неї; вона хоче, щоб український інтелектуал Микола приєднався до неї в процесі розвитку нової української ідентичності.
Як героїня Забужко, героїня роману «Імітація» Кононенко Мар’яна Хрипович — жінка, що, як з’ясовується, «прийшла в цей світ, щоб ламати традиції й ритуали» — це агресивна, пристрасна українська інтелектуалка 90-х років. Літературознавець і поет, вона, тим не менше, невтомно намагається витягнути свою країну з відсталості і спрямувати її прогресивнішим шляхом. І, як героїня Забужко, Мар’яна також більшу частину своєї енергії витрачає на прийдешнє — вона працює для західного фонду, розташованого в Києві, допомагаючи підтримувати майбутні покоління українських митців. Коло київських інтелектуалів, до якого входить Мар’яна, вузьке, але це не група чоловіків і жінок, надто вірних одне одному — це щось на кшталт переплетення колишніх коханців; Кононенко представляє їх як частини одного живого організму — це своєрідне ґетто українських інтелектуалів, які живуть за кошти західних фондів у столиці країни. Мар’яна підтримує стосунки зі своїм начальником у київській фундації, американцем Джеррі Бістом, одначе крутить любов з Анатолієм Сумцовим, вуличним скрипалем і педагогом музичної школи з Донецька. Українець за походженням, Анатолій має набагато більше спільного з Мар’яною, ніж Джеррі, і його робота з дітьми ставить його в один ряд з іншими інтелектуалами свого покоління, які вважають себе першопрохідцями майбутнього вільної України. Спочатку вона накидає оком на Анатолія, бо він же має справу з потенційними музичними вундеркіндами за межами столиці; згодом лягає в ліжко з ним і в листі до Анатолія пояснює свій інтерес до нього:
Ти питаєш, що я в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття», після закриття браузера.