Читати книгу - "Степовий найда"

Важко передати, скільки таємничості і глибокодумності було в синіх очах Сюзі, коли вона вимовляла ці слова.

Помовчавши трохи, вона продовжувала:

— Ні! Ми не зможемо більше зустрічатися, якщо тільки нам не допоможе Мері Роджерс. Це моя єдина і найкраща подруга. Вона старша від мене. У неї самої були неприємності, і зараз їй суворо заборонено з ним зустрічатися. З нею ти можеш говорити про Сюзет. Так мене тепер звуть. Мама перехрестила мене в Сюзет-Олександру Пейтон. А тепер, Кларенс, — сказала вона тихо, лякливо озираючись навкруги, — можеш поцілувати мене один раз під капелюшком на прощання.

При цьому вона спритно зсунула крислатий капелюшок наперед, закрившись ним від людей, і підставила Кларенсові свіжу рум'яну щічку.

Сміючись і червоніючи, він двічі доторкнувся до неї губами.

Після цього Сюзі підвелася, легко зітхнувши, обтрусила спідничку, з серйозним виглядом натягла рукавички і промовила: «Проведи мене, тільки до дверей — вони йдуть». З цими словами вона гордо пройшла до виходу мимо зайнятого продавця і офіціантів. Сказавши підкреслено чемно: «До побачення, містер Брант!», вона задріботіла до готелю.

Кларенс затримався на хвилинку, проводжаючи очима струнку і граціозну постать в білому платті з пишною золотою хвилею волосся, що спадало на плечі і спину, і пішов у протилежний бік.

Він повертався додому зовсім збентежений, і це йому самому здавалося безглуздим. Були всі підстави гадати, що зустріч з Сюзі принесе Кларенсові нічим не затьмарену радість. Вона першою впізнала його і, незважаючи на зміни в її становищі, сама призначила побачення.

Його не дуже тривожили її сумніви щодо можливості їх майбутніх зустрічей, не турбували його (на жаль!) і зміни в її характері та поведінці, скоріше вони надавали їй ще більшої привабливості і чарівності.

І все ж з болем у серці Кларенс відчував, що ця зустріч воскресила в ньому давній страх, невиразну тривогу, почуття кривди — все те, що затьмарювало його дитячі роки. А йому ж здавалося, що він поховав їх в Ель Рефюджіо чотири роки тому!

Кілька слів про його батька, що випадково злетіли з уст Сюзі, недовір'я, з яким поставився містер Пейтон до всього, що хлопець свого часу розповідав йому про себе, пробудили в ньому підозріння, чого й слід було чекати від допитливого п'ятнадцятирічного юнака. Можливо, ключ до цієї загадки криється в поведінці його батька?

Пригадуючи цей випадок трохи згодом, Кларенс зрозумів, що це було скоріше передчуттям близького майбутнього, ніж спогадом про минуле.

Коли він повернувся до коледжу, уже сутеніло. В коридорі він зустрів одного з наставників. Ні про що не питаючи, вчитель серйозно, але так лагідно відповів на привітання Кларенса, що той здивувався.

Хлопець одразу ж попрямував до патера Собрієнте, щоб доповісти про своє прибуття. Відчинивши двері, Кларенс побачив у затишному кабінеті настоятеля кількох вихователів, які, як йому здалося, трохи розгубилися, коли він появився на порозі.

Кларенс хотів повернути назад, але патер Собрієнте, обвівши багатозначним поглядом присутніх, закінчив нараду і покликав хлопця до себе.

Зніяковілий і трохи збентежений, з якимсь важким передчуттям, Кларенс почав розповідати про свою зустріч з Сюзі, про те, що він чекає від патера Собрієнте доброї поради і допомоги. Це йому спало на думку викликати Сюзі на побачення, і він визнає за собою цю провину.

Старий зазирнув у його щирі очі, і на його задумливому обличчі з'явилася співчутлива усмішка.

— А я якраз думав про те, щоб відпустити тебе на кілька днів до дона Хуана Робінсона (Кларенса дуже неприємно вразило те, що патер Собрієнте замінив звичайне «твій кузен» повним титулом), але про це ми поговоримо пізніше. Сідай, сину мій. Я зараз вільний. Трохи поговоримо. Отець Педро каже, що ти досяг значних успіхів у перекладі. Це добре, сину мій, дуже добре.

Обличчя Кларенса прояснилося від задоволення. Почуття тривоги почало розвіюватися.

— Ти перекладаєш цілком вільно. Чудесно! Зараз у мене якраз є час, покажи мені свою майстерність. Згода? Я буду ходити по кімнаті і диктувати тобі моєю ламаною англійською мовою, а ти сідай за стіл і будеш відразу перекладати на добірну іспанську мову. Це буде для нас і приємно і корисно.

Хлопець усміхнувся. Добрий патер Собрієнте любив такі педагогічні витівки.

Кларенс сів за стіл, поклав перед собою аркуш паперу і взяв перо. Патер Собрієнте важкими, але безшумними кроками міряв кімнату. Потім добрий патер заклав солідну понюшку табаки, прочистив ніс і, на превеликий подив свого вихованця, почав урочисто і грізно, наче проповідь:

— Сказано, що гріхи батьків падають на їхніх дітей. Деякі легковажні люди в цьому суєтному світі вважають цей закон несправедливим і жорстоким. Сліпі й нерозважливі! Бо хіба ми не знаємо, що засліплена владою марнославна людина, яка рискує накликати кару на себе і вважає це за геройство, рано чи пізно опиниться перед лицем невблаганного правосуддя, і приречені будуть на страждання також близькі його серцю люди, і не зможе він відвернути цю кару від них. Чи допоможе його гордий дух і зарозумілість цим невинним, але ославленим істотам, яких чекає бідність, хвороби, самотність? Уявімо собі, Кларенс…

— Пробачте, сер? — сказав