Читати книгу - "Містер Мерседес"

Булькотіння й схлипи не рахуються.

Колу і піцу він ставить на робочий стіл посеред кімнати, потім іде до

туалету, що завбільшки як стінна шафа, і спускає штани. Він не в змозі ні

їсти, ні працювати над своїм новим проектом (який, безсумнівно, не має

стосунку до роутерів), він не може думати, поки не залагодить певну

термінову справу.

У своєму листі до того жирного екс-копа він заявив, що отримав таке

сексуальне збудження, коли врізався в шукачів роботи проти Міського

Центру, що мав на собі кондом. Далі він стверджував, що мастурбує, коли

подумки переживає ту подію. Якби все це було правдою, це надало б

абсолютно нового значення терміну «автоеротизм»[136], але це неправда.

Він чимало написав брехні в тому листі, кожна з тих вигадок була

прорахована, щоб завести Ходжеса ще трішки дужче, і його фальшиві

сексуальні фантазії не були з них найбільшою.

Насправді його не вельми цікавлять дівчата, і дівчата це відчувають.

Можливо, саме через це він так добре ладить із кібер-залежною лесбійкою

Фредді Лінклаттер, своєю колегою по «Дискаунт Електронікс». Хтозна, але

Брейді думає, що вона може вважати його ґеєм. Але він зовсім не ґей. Він

загалом є загадкою для самого себе — щось на кшталт фронту оклюзії[137],

— але одну річ він знає напевне: він не асексуальний. Вони з матір’ю

поділяють таємницю рівня «готичної веселки»[138]; річ, про яку не вільно

навіть думати, хіба що лише тоді, коли це абсолютно необхідно. Коли це

стає необхідним, воно мусить бути зроблено і знову забуто.

«Ма, я бачу твої трусики», — думає він, і якомога швидше залагоджує свою

справу. У тутешній аптечній шафці мається вазелін, але він його не

використовує. Він хоче, щоб йому пекло.

6

Повернувшись до просторого робочого приміщення підвалу, Брейді промовляє

наступне слово. Це слово: Хаос.

У дальнім кінці його командно-контрольного центру на висоті три фути над

підлогою простягнулася довга полиця. На ній рядком стоять сім

комп’ютерів-ноутбуків з відкритими темними екранами. Є там також крісло

на роликах, отже, він може швидко пересуватися від одного до іншого. Коли

Брейді вимовляє своє магічне слово, всі сім комп’ютерів оживають. На

кожному екрані з’являється число 20, потім 19, за ним 18. Якщо він

дозволить цьому відліку досягти нуля, вступить в дію самовбивча програма, яка дочиста вишкребе його жорсткі диски і завантажить на них всякий

мотлох.

— Пітьма, — вимовляє він, і великі цифри на екранах зникають, замість них

з’являються зображення комп’ютерних робочих столів — сцени з «Дикої

зграї»[139], його улюбленого фільму.

Він пробував і «Апокаліпсис», і «Армагеддон» — на його погляд, набагато

кращі стартові слова, сповнені остаточної фатальності, — але програма

розпізнавання звуків має з ними проблеми, а останнє, чого йому хочеться, це щоб усі його файли було замінено через якийсь ідіотський глюк.

Двоскладові слова безпечніші. Не те щоб на шести комп’ютерах із семи було

чогось багато. З них тільки на Номері Три мається те, що жирний екс-коп

назвав би «інкримінуючою інформацією», але Брейді подобається дивитися на

шикування цієї комп’ютерної армади, як вона отак уся вмикається. Від

цього підвальна кімната ніби дійсно стає якимсь командно-контрольним

центром.

Брейді вважає себе не тільки руйнівником, але й творцем, хоча він

пам’ятає про те, що поки що йому не вдалося створити нічого такого, що

буквально б запалило цей світ, і його переслідує імовірність того, що

ніколи й не вдасться. Що, в найкращому випадку, в нього розум

другорядного творчого ґатунку.

Узяти, наприклад «Роллу». Ця ідея прийшла йому одного вечора спалахом

осяяння, коли він чистив пилосмоком вітальню (як і порання біля пральної

машини, ця робота нижче гідності його матері). Він тоді накидав рисунок

пристрою, який скидався на ослінчик на коліщатках, з мотором і коротким

патрубком під дном. Брейді розраховував, що, застосувавши просту

комп’ютерну програму, можна сконструювати апарат, який сам їздитиме по

кімнаті та всмоктуватиме пил. Якщо він наштовхуватиметься на якусь

перешкоду — скажімо, на стілець або на стіну — він сам розвернеться і

поїде в іншому напрямку.

Він уже почав будувати справжній прототип, а потім у вітрині крамниці

дорогих електроприладів у центрі міста побачив, як діловито катається

варіант його «Ролли». Навіть назва була похожою — «Румба»[140]. Хтось

випередив його з цією ідеєю. І той хтось, мабуть, заробляє мільйони. Це

було несправедливо, але що з того? Життя — це лайно-ярмарок з гівняними

призами.

Він зробив перепрошивку телевізорам у їхній хаті, і тепер Брейді з

матір’ю задарма приймають не лише базові канали, а й усі передплатні

(включно з кількома екзотичними, на кшталт «Аль-Джазіри»), і нема жодного

збіса способу, щоб «Тайм Ворнер», «Комкаст» чи «ЕКСФІНІТІ» могли цьому

завадити[141]. Він хакнув DVD-плеєр, і той тепер грає не тільки

американські диски, а й диски з будь-якого регіону світу. Це легко — три-

чотири швидких операції з дистанційним пультом плюс шестизначний

розпізнавальний код. Класно в теорії, але чи все це знадобилося? Ні, в

будинку № 49 на В’язовій вулиці аж ніяк. Ма не дивитиметься нічого, якщо

воно не подається їй з ложечки чотирма найбільшими телемережами, а сам

Брейді майже весь час або працює на якійсь зі своїх двох робіт, або

перебуває тут, у командно-контрольному центрі, де й займається своєю

справжньою роботою.

Перепрошивка — це чудова справа, але ж водночас і нелегальна. Наскільки

йому відомо, хакати DVD також незаконно. Не кажучи вже про його хакерство

«Редбоксів» і «Нетфліксів». Усі його найкращі ідеї протизаконні. Узяти

хоч Річ Першу та Річ Другу.

Річ Перша лежала на пасажирському сидінні «мерседеса» місіс Трелоні, коли

він тим туманним ранком у минулому квітні їхав від Міського Центру — з

кров’ю, що заштрихувала лобове скло й стікала з погнутого радіатора. Ця

ідея прийшла йому в похмурий період три роки тому, після того як він

врешті вирішив убити цілу купу людей — про той час він думав, як про свою

терористичну фазу — але раніше, ніж він вирішив, як саме, коли і де це

зробити. Весь переповнений різними ідеями, він тоді був нервовим, мало

спав. У ті дні він почувався так, ніби заковтнув цілий термос чорної

кави, присмаченої амфетамінами.

Річ Перша була модифікованим дистанційним пультом для телевізора з

мікрочипом, що слугував їй мозком, і блоком живлення для збільшення

радіусу дії… хоча дальність усе ще залишалася доволі невеличкою. Якщо

навести її на світлофор з відстані ярдів двадцять-тридцять[142], червоне

світло можна змінити на жовте одним натиском кнопки, червоне на