Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Клуб «Афродіта» 📚 - Українською

Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клуб «Афродіта»" автора Клаус-Петер Вольф. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 49
Перейти на сторінку:

Тоні гукнув у бік ванної:

— Що це за птах і зірка на моїх підштанках? І що, по-твоєму, подумають мої колеги, коли я при них перевдягатимусь?

Гудрун з'явилась у дверях ванної.

— Слухай, це ж не зірка! Це символ миру. А це — голуб миру! Боже, який ти нетямкий! Іноді таки помітно, що ти вже старий шкарбан. Тепер ще скажи, що раніше тобі ці речі подобались більше!

Здалеку можна було подумати, що вона вбрана у міні-сукню. Але зблизька ця міні-сукня виявилась його натільною сорочкою, пофарбованою в рожевий колір. Символів миру на ній теж не бракувало. А поділ сантиметрів на двадцять не сягав колін.

— Ну, хіба ця сукня не смілива?

Пританцьовуючи, дівчина кілька разів крутнулася перед Тоні, підплигнула навшпиньках, майнула довкола нього й спитала:

— Ну як тобі?

Лише завдяки зосередженому диханню Тоні спромігся потамувати лють. День минув надто добре, аби заводити тепер суперечку. Та подарувати їй цю витівку він теж не міг.

— Скільки, по-твоєму, коштує білизна, яку ти мені перемазала? Гудрун блиснула на нього очима.

— Якщо ти так на це дивишся… Гаразд. Я хотіла тільки допомогти тобі, ото й усе. Допомогти тобі вирватися з міщанського середовища. Я думала, ти справді хочеш. Тепер, позбувшись тієї старої сови… Але не хвилюйся, ти отримаєш усе, до останнього пфеніга. Я порозпродую це ганчір'я на найближчому товчку. Такі речі йдуть нарозхват. І заплатять за них тепер куди більше, ніж за твої мерзенні підштанки. Але, зрозуміло, поки я доберусь до товчка, ти повинен відстрочити мені виплату грошей.

Поки Тоні намагався змиритися з думкою, що його спідня білизна, прикрашена символами миру, продаватиметься на базарі, Гудрун остаточно вирішила це питання.

— Сподіваюсь, у тебе знайдеться стіл, який ти зможеш мені позичити. Інакше діла не буде. Зрештою, мушу ж я на чомусь порозкладати речі?! Моя подруга якось простояла на базарі зі старим мотлохом своєї бабусі два дні й виторгувала майже шістсот марок. Ти можеш собі таке уявити? Шістсот марок!

Тоні подумав про салат із тунця, про поразку Мюллера і спробував перейти на примирливий тон.

Він промимрив щось про свій обтяжливий робочий день, натякнув на радісне передчуття спільної вечері, вибачився за різкі слова, хоч і не міг згадати, які, і принагідно похвалив її рожеву «сукенку». Назва «останній крик» видалась йому вельми влучною, і хоч Гудрун не погодилася з цією назвою, проте намагання його оцінила й заспокоїлась.

Вона зняла зі шворки двоє підштанків і прибрала зі столу брудний посуд.

«Навіть після себе не помила», — подумав Тоні, але не сказав нічого.

У холодильнику він знайшов дві бляшанки пива, одну з них відразу відкрив і пригубив. Пінистий трунок швидко повернув йому добрий настрій. Гострим ножем для м'яса він заходився дрібно краяти цибулини.

Гудрун і не думала йому допомагати. Вона сиділа на табуретці, підтягши коліна до підборіддя, й дивилася на нього.

— Розкажи, як минув день. Ти ніби чимось схвильований? Вдалося трохи просунутись?

— Власне, мені не вільно про це розказувати, але для тебе я зроблю виняток.

Тоні глибоко вдихнув повітря й кинув погляд на дівчину. Він сподівався, що ці слова справлять на неї враження. І заходився розповідати з усією відвертістю. Свого вдоволення він при цьому не приховував. Докладно пояснив їй помилку Мюллера. Розповів про самогубство Шіваса, з майстерністю адвоката довівши, що Шівас не міг бути вбивцею, а тоді виклав їй версію про другу людину, про спільника. І зрештою докладно переповів розмову з Францом Беккером.

Дівчина сиділа майже нерухомо, зачаровано слухаючи його, і лише час від часу за ледь помітними змінами рис обличчя можна було здогадатися, схвалює вона щось чи ні.

Марія ніколи не слухала його так уважно, коли він розповідав про свою роботу.

Гудрун була вдячна слухачка. Вона його не перебивала, слідкувала за його губами й вимагала очима більше й більше. Її інтерес не був удаваний. Тоні міг би розповідати годинами, і вона його не перебила б. Він сповнився гордістю й радістю від думки, що вона й завтра чекатиме його з роботи. І хай вона перефарбовує стільки сорочок, скільки їй хочеться. Навіть якщо вона й далі буде така неохайна, він може двічі на тиждень запрошувати найману прибиральницю.

У кожному разі Гудрун поставилася до нього серйозно, уважно слухаючи й додаючи йому відчуття власної значущості. На мить у Тоні майнула думка, що вона цікавиться цим лише тому, що сама замішана в справі. Але він одразу відкинув таку думку. Як потерпіла вона навряд чи була зацікавлена у розкритті цього вбивства. Смерть Маркуса Бергера означала для неї кінець її власних мук. Чи, може, за свій теперішній стан вона винуватила вбивцю? Може, їй було вигідніше й далі працювати у клубі «Афродіта», аніж доходити порозуміння з батьками, вчителями, поліцією та співробітниками служби у справах молоді?

Дивлячись на Гудрун, Тоні невдовзі відчув, що вона таки воліла б залишатись у клубі «Афродіта». Цей висновок засмутив його. Але й поставив його на відповідну відстань від дівчини.

Коли Тоні відкрив другу бляшанку пива, Гудрун мовчки простягла руку й терпляче чекала, поки він зробить добрий ковток і відтак подасть бляшанку їй.

Сама вона відірвалась від бляшанки лише тоді, коли майже спорожнила її, залишивши краплю на денці. І мовчки простягла йому ті рештки. Різким рухом Тоні взяв бляшанку й жбурнув її на брудний посуд у мийниці. Хотів уже був висловитися щодо нахабства дівчини, але зненацька вона роззброїла його запитанням:

— І ти повірив тому Францові Беккеру?

— А чом би й ні?

Вона постукала себе пальцем по лобі й посміхнулась.

— Якщо він знав Маркуса Бергера, якщо Маркус там справді був своєю людиною в домі, то хіба старий не помічав, що з ним діється? Хіба він ніколи не був у помешканні свого майбутнього зятя? Чом ні? А хіба його дочка теж ніколи не заходила до Маркуса?

1 ... 31 32 33 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клуб «Афродіта»"