Читати книгу - "Озма з країни Оз"

— Ну, ти мені за це заплатиш, напханий сіном бовдуре! Ти хіба не знаєш, що яйця — отрута для номів?

— Та я вже бачу, — відказав Страхопуд, — що вони вам не корисні, хоча й не розумію, чому.

— Яйця були свіжісінькі, з гарантією, — докинула Курка. — Ви б мали радіти, що дістали їх.

— Я оберну вас усіх на скорпіонів! — гнівно закричав Король і почав махати руками та муркотіти чарівні слова.

Але ніхто в скорпіона не обернувся, і Король зупинився й здивовано втупився в них.

— У чому річ? — спитав він.

— Та на вас же нема вашого чародійного пояса, — підказав Головний Лакей, уважно оглянувши короля. — Де він? Що ви з ним зробили?

Король Номів лапнув себе за стан, і його сіро-буре обличчя побіліло, як крейда.

— Нема! — розгублено вигукнув він. — Нема, і я пропав!

Тоді Дороті виступила наперед і сказала:

— Правителько Озмо і ви, Королево країни Ев, запрошую вас до країни живих. Біліна врятувала вас від вашої біди, а тепер ми покинемо це жахливе місце й вернемось до Еву якомога скоріше.

Поки дівчинка говорила, всі роздивилися, що чарівний пояс на ній, і її друзі радісно загукали, а поперед усіх — Страхопуд та Рядовий. Але Король Номів не приєднався до того хору. Він доплентав до свого трону, як побитий пес, і сів там, гірко оплакуючи свою поразку.

— Але ми ще не знайшли мого відданого помічника, Залізного Дроворуба, — сказала Озма Дороті, — а без нього я не хочу йти звідси.

— Я теж, — зразу відказала Дороті. — Хіба його не було в палаці?

— Він має бути десь тут, — озвалась Біліна, — але я не знала, як його розшукати, а тому й не змогла відчарувати.

— Ходімо назад до покоїв, — сказала Дороті. — Цей чародійний пояс напевне допоможе нам знайти нашого любого друга.

Вона вернулася до палацу, двері до якого ще стояли навстіж, і за нею пішли всі, крім Короля Номів, Королеви країни Ев та принца Еврінга. Матуся взяла малого принца на коліна й пестила та цілувала його з палкою любов’ю — адже то був її меншенький.

Але всі інші пішли з Дороті, і коли дівчинка вийшла на середину першої кімнати, вона помахала рукою, як те робив Король, і наказала Залізному Дроворубові, хоч би в якій подобі він був, вернутись у свій давній образ. Та ця спроба не мала успіху, і Дороті перейшла до другої кімнати й зробила там те саме. І так вони обійшли всі покої палацу. Але Залізний Дроворуб не з’явився перед ними, а вони не могли розгадати, на котру саме з тисяч оздоб обернено їхнього друга.

Невеселі вернулись вони до тронної зали, де Король, побачивши, що їх спіткала невдача, глузливо сказав Дороті:

— Ти не вмієш користуватися моїм поясом, тому він тобі ні до чого. Верни його мені, і я випущу тебе на волю — тебе й усіх тих, хто прийшов із тобою.

Але королівська родина Еву — мої раби, і вони лишаться тут.

— Не віддам я пояса, — відказала Дороті.

— А як же ти вийдеш звідси без моєї згоди? — спитав Король.

— Дуже просто, — відповіла дівчинка. — Тим самим шляхом, яким увійшли сюди, і вийдемо звідси.

— Ах, так? — глузливо мовив Король. — Ану, де ті двері, що ними ви ввійшли?

Усі оглянулись кругом, але не могли знайти того місця, бо двері давно зачинились. Але Дороті не дала збити себе з пантелику. Вона помахала рукою на стіну печери, начебто суцільну, і промовила:

— Наказую дверям: відчиніться!

Наказ був негайно виконаний — з’явився отвір, і прохід уже був перед ними.

Король здивувався, всі інші страшенно зраділи.

— Коли пояс кориться тобі, чому ми не змогли розшукати Залізного Дроворуба? — спитала Озма.

— Уявити не можу, — сказала Дороті.

— Слухай-но, дівчинко, — раптом із запалом запропонував Король, — віддай мені пояс, і я скажу тобі, в яку подобу обернено Залізного Дроворуба.

Тоді ти легко знайдеш його.

Дороті завагалась, та Біліна гукнула:

— І не подумай! Якщо Король Номів знов заволодіє поясом, він візьме всіх нас у полон, бо ми будемо в його владі. Тільки маючи пояс, ти, Дороті, зможеш безпечно вибратися з цього місця.

— Гадаю, що це правда, — озвався Страхопуд. — Але я маю іншу думку, завдяки моєму чудовому мозкові. Нехай Дороті оберне Короля на гусяче яйце, якщо він не погодиться піти до палацу й винести нам ту оздобу, в яку заклято нашого друга Ніка Рубача, Залізного Дроворуба.

— Гусяче яйце! — жахнувся Король. — Яке страхіття!

— Ну, так ви будете гусячим яйцем, якщо тільки не підете й не принесете ту прикрасу, що потрібна нам! — радісно квокнувши, сказала Біліна.

— Ви самі бачили, що Дороті таки вміє користуватися чародійним поясом, — додав Страхопуд.

Король Номів обміркував усе і врешті погодився, бо не хотів бути гусячим яйцем. Він зайшов до налацу по прикрасу, на яку був обернений Залізний Дроворуб, а вони всі з нетерпінням чекали його повернення, бо їм дуже хотілося швидше покинути цю підземну печеру й знову побачити сонячне світло.

Та коли Король Номів вернувся, він не виніс нічого й мав на обличчі спантеличений і наляканий вираз.

— Пропав! — сказав він. — Залізного Дроворуба в палаці немає.

— Ви певні? — суворо спитала Озма.

— Цілком певен, — відповів Король тремтячи, — бо я пам’ятаю, на шо обернув його і де він стояв.

Але там його нема. Тільки, будь ласка, не обертайте мене на гусяче яйце, бо я зробив, що