Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Привіт, солдате, - ласкаво прошепотіла Енн.

- Привіт, - Ілай сів з краю, взявши її холодні долоні у свої. - Ти так налякала мене, Енн. Ніколи більше так не роби.

- Не буду! - Усміхаючись, затрясла головою Енн. - Але якщо це дозволить нам частіше зустрічатися, може бути. Це просто неможливо, що ти опинився поряд, Ілаю! Диво, збіг чи закономірність? Ти врятував мені життя.

- Тоді ми квити, - м'яко посміхнувся він, нахилившись уперед. Ілай ніжно поцілував її в губи і зітхнув. – Розкажи, як ти там опинилась?

 - Зур десь узяв, що саме там ховається лікар, який може вилікувати нашого батька від божевілля. Вони висадилися на поверхню, а я чекала на кораблі. Потім з'явився Мак і скомандував мені слідувати за ним. Точніше я думала, що це був Мак. Я бачила, що це був Мак, не можу ж я не впізнати свого брата! Але коли пилова буря стихла, він обернувся, і в ньому я вже побачила себе. Потім мене стукнули ззаду по голові і все. Я тут. То були химери, Ілаю! Я дуже боюсь за братів. Химери під моєю личиною пробралися на корабель, і невідомо, що там сталося!

- Не треба так нервувати, тобі шкідливо хвилюватися. Твій братик, - і Ілай доторкнувся до своєї нижньої щелепи, - зуміє за себе постояти. На те вони й пірати, їхнє життя сповнене крутих віражів.

- Ну, як ти не розумієш – вони моя родина! Я люблю їх. І хвилююся. - Її очі дивилися на нього з ніжністю, але в них був прихований і потемнілий океан смутку.

- А я? - Раптом серйозно запитав Ілай після хвилинної паузи. - А як же я?! Яке місце у сім'ї ти відвела для мене? Гість?

 Своїм питанням він застав її зненацька. Вона сама боялася зізнатися, хто на якому місці в неї знаходиться. А коли він сидів ось так близько, такий рідний, незбагненно близький, дивився на неї своїми чистими пронизливо блакитними очима - вона й зовсім розгубилася. Злегка запинаючись, Енн відповіла:

- Ти стоїш на іншій чаші терезів. Ти половина мого іншого життя. З тобою переді мною один світ, з братами інший. І тобі та їм я багато чим зобов'язана. Мене неможливо тягне до тебе, але брати міцно тримають мою душу. І жодна чаша терезів не може переважити, і це зводить мене з розуму.

- Пам'ятаєш, ти сказала, що ми не маємо вибору? А раптом це наш шанс. Полетіли зі мною, скажімо, що пірати викрали тебе і утримували силою багато років, ми відстоїмо твої права тільки відмовся від них. Нехай думають, що ти там загинула, - гаряче заперечив Ілай, не випускаючи її рук.

Закусивши губу, Енн пригнічено похитала головою. У її погляді зосередилася вся мука внутрішньої боротьби.

- Я не можу так з ними вчинити, - приречено прошепотіла вона, відвертаючись, щоб він не побачив сліз, що напрошуються. - Ти не знаєш Зура. На мені точно є його маяк і якщо він живий – він шукатиме мене. Але я й сама не хочу жити у світі – де зневажається свобода інакодумців і все підпорядковане загарбницькій владі великих вождів. Я не хочу стати свідком смерті своїх братів, стоячи від них по той бік. А ти не зможеш жити, як я. Це просто жахливо, як двоє таких різних людей притягнулися один до одного! Дай мені відповідь – ти знаєш місце, де б ми були щасливі? Де б не тремтіли від переслідування і не мучилися від почуття обов'язку? Я такого місця не знаю. Цей світ просто сміється нам в обличчя.

 Ілай засмучено опустив голову:

- Ні, Енн, я теж такого місця не знаю. Але мені нестерпно, бо ти не зі мною. З того моменту, як ми пізнали один одного, я щохвилини відчуваю тебе в собі, в думках, у серці, наче ти засіла в кожній клітинці мого тіла. Це як одна свідомість на двох. Цілком незрозуміла для мене річ. Чому не знаючи тебе, я відчуваю тебе повністю? А через те, що ти не поряд – мене розриває навпіл. Я не можу не думати. Все що я хочу – це бачити тебе, хоч іноді, поряд із собою, щасливою. Я раптом зрозумів, що все, що відбувається навколо, це не так вже й важливо. Всі ці війни, умовності та закони, відносини та причини. Важливим є лише той світ, який ми побудуємо навколо себе самі. Я зрозумів, чому я живу, бо перестав відчувати свою самотність. Я вже знаю, де б ти не була – ти чекаєш на мене і віриш. І де б не був я – я завжди чекатиму, і віритиму в тебе. Тільки нескінченний час не на нашому боці, бо відпускає нам так мало. Я знав, що приблизно ти даси мені саме таку відповідь, але, принаймні, я спробував. Енн! - Ілай знову торкнувся її губ, і прошепотів. – Я не хочу побачити тебе в кріокамері. Не хочу! Любити братів – це чудово, але для цього зовсім не обов'язково жити серед піратів. Подумай про своє майбутнє! Ми могли б бути разом. Як зараз. Я не відпускав тебе, чуєш? І не відпущу! Я боротимуся за нас, поки моя чаша терезів не переважить! - Далі він замовк, відповідаючи на її поцілунок.

Натана зовсім не бентежило підглядання цієї сцени. Його зовсім приголомшило почуте! Він, не вірячи своїм очам, дивився на дівчину, вгадуючи в ній рідні риси, дивуючись їхній схожості, з жахом усвідомлюючи, що його сестра насправді виросла серед піратів. Зараз, через багато років після смерті батька, Натан усвідомив, що в цьому світі, виявляється, є ще одна рідна йому людина, яка навіть не здогадується про існування старшого брата, називаючи братами якихось піратів. Маленька дівчинка з його спогадів раптом воскресла, сколихнувши в ньому давно забуті братерські почуття, відчуття рідного дому та усмішки матері. Вона була зовсім поруч, він чув її голос, бачив на моніторі її сумні очі, і розумів, що він для неї, через стільки років – просто незнайомець. Натан не уявляв, як він скаже їй про це, боячись, що на її чаші терезів його немає взагалі.

Його роздуми перервав другий помічник пілота, увірвавшись повідомленням у маленький мікрофон переговорного пристрою.

- Сер, ми прийняли ще одних гостей. Прибув конвой із бази «Аватар-2». Я отримав беззастережне розпорядження командувача. Ми зобов'язані видати їм військового офіцера та дівчину, які під конвоєм будуть доставлені на адміністративну базу до особливого рішення суду. Вони надіслали за ними цілий загін, який уповноважений не підкорятися вашим наказам, у них спеціальний гриф.