Читати книгу - "Хранителі смерті, Тесс Геррітсен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Погані новини. Перевірили її бостонське помешкання?
— Її там немає. Сусід бачив у п’ятницю зранку, як вона виходила з двома валізами.
— Навіть якщо вона поїхала з Бостона, їй однаково може загрожувати небезпека, — сказав психолог. — Наш убивця, вочевидь, почувається вільно у різних штатах. Географічні кордони його не хвилюють. Він міг поїхати за нею.
— Якщо знає, де вона. Навіть ми не можемо її знайти.
— Але він зосереджений тільки на ній. Це могло тривати уже певний час. Якщо він за нею стежив, то може точно знати, куди жінка подалася. — Цукер знову відхилився на спинку стільця, помітно стурбований. — Чому вона не відповідає на дзвінки? Не має змоги?
Перш ніж Джейн відповіла, відчинилися двері й до кімнати повернувся Фрост.
Одного погляду на його обличчя вистачило, щоб зрозуміти: щось не так.
— Що сталося? — запитала вона.
— Джозефіна Пульчілло мертва, — відповів напарник.
Ця заява прокотилася по кімнаті шоком, подібним на розряд електрошокера.
— Мертва? — скочила зі стільця Джейн. — Як? Що, в біса, трапилося?
— Автомобільна аварія. Але…
— Отже, це не наш убивця.
— Це точно не наш убивця, — погодився Фрост.
Джейн почула гнів у його голосі, побачила його у стиснених вустах, примружених очах напарника.
— Вона померла у Сан-Дієґо. Двадцять чотири роки тому.
17
Вони їхали вже пів години, коли Джейн нарешті наважилася порушити болісну тему, якої вони уникали протягом усього польоту з Бостона до Альбукерке.
— Ти на неї запав, правда? — запитала вона.
Фрост навіть не подивився на неї. Він повністю зосередився на кермуванні, не зводячи очей з дороги, на якій мерехтів асфальт, розпечений сонцем Нью-Мексико. За весь той час, що вони працювали разом, Ріццолі ніколи не відчувала між ними такої стіни, такої непроникної перепони, якої їй не вдавалося пробити. Це був не той добряга Баррі Фрост, якого вона знала, — радше його злий брат-близнюк, який будь-якої миті міг почати говорити невідомою мовою, демонічно обертаючи голову на триста шістдесят градусів.
— Знаєш, ми мусимо про це поговорити, — наполягла вона.
— Може, даси мені спокій?
— Не варто себе за це звинувачувати. Вона красуня, закрутила тобі голову. Це може статися з будь-ким.
— Але не зі мною.
Він нарешті глянув на напарницю, і щирість його люті змусила її замовкнути.
— Не можу повірити, що нічого не помічав, — сказав і знову зосередився на дорозі.
Мить відвертості минула, і тепер тишу порушувало лише гудіння кондиціонера та звук, із яким авто прорізало спеку.
Ріццолі ніколи раніше не була в Нью-Мексико, не бачила пустелі. Але вона заледве помічала пейзажі, що проносилися за вікном. Зараз важливо було закрити прірву між ними, і зробити це можна було лише за допомогою розмови, хоче того Фрост чи ні.
— Не лише ти здивований, — знову заговорила вона. — Доктор Робінсон теж нічого не знав. Бачив би ти його обличчя, коли я сказала йому, що вона фальшивка. Якщо ця жінка брехала навіть про власне ім’я, уявляєш, скільки ще там брехні? Вона багатьох обдурила, навіть своїх викладачів у коледжі.
— Але не тебе. Ти бачила її наскрізь.
— У мене просто було чудернацьке відчуття, от і все.
— Інстинкт копа.
— Так, напевно.
— То що, в біса, сталося з моїм?
Джейн засміялася.
— На сцену вийшов інший інстинкт. Вона вродлива, налякана, і — бац! Бойскаут хоче її рятувати.
— Ким би вона не була.
Відповіді на це запитання вони досі не мали. Знали лише, що вона не справжня Джозефіна Пульчілло, яка померла двадцять чотири роки тому у віці лише двох років. Однак із часом ця мертва дівчинка змогла закінчити школу, вивчитися в коледжі. Вона змогла відкрити рахунок у банку, отримати водійські права й роботу в загадковому бостонському музеї. Дитина воскресла в особі жінки, істинне походження якої залишалося таємницею.
— Не віриться, що я був таким телепнем, — зітхнув Фрост.
— Хочеш моєї поради?
— Не дуже.
— Зателефонуй Еліс. Скажи, щоб приїздила додому. Розумієш, це так само частина проблеми — твоєї дружини немає і тобі самотньо. Ти вразливий. З’являється красива дівчина, і раптом починаєш думати другим мозком.
— Я не можу просто сказати їй повернутися.
— Вона ж дружина тобі, хіба ні?
Чоловік пирхнув.
— Хотів би я побачити, як Гебріел каже тобі, що робити. Сцена була б негарна.
— Мене можна переконати, і Еліс так само. Вона надто довго затримується у батьків, коли потрібна тобі тут. Зателефонуй їй.
Фрост зітхнув.
— Усе дещо складніше.
— Це ти про що?
— Ми з Еліс… ну, у нас проблеми. Відколи вона почала вчитися в юридичній школі, здається, наче я вже не можу з нею поговорити. Наче те, що я кажу, не варте уваги. Вона весь день проводить із тими розумахами-професорами, а коли приходить додому, про що нам говорити?
— Може, про те, чим ти займався на роботі?
— Ага, я їй розповідаю про наш останній арешт, а вона питає, чи поліція виявляла жорстокість.
— Ого. То вона перейшла на темний бік?
— Еліс вважає, що ми — це темний бік. — Він глянув на напарницю. — Ти знаєш, як тобі пощастило? Гебріел — один із нас. Він розуміє, чим ми займаємося.
Так, їй пощастило одружитися з чоловіком, який знається на складнощах правоохоронної роботи. Але Джейн знала, як швидко розпадаються навіть вдалі шлюби. Минулого Різдва сама дивилася, як союз її батьків розвалився за одну вечерю. Бачила, як їхню господу зруйнувала одна чужа білявка. І знала, що Баррі Фрост стоїть на порозі шлюбної катастрофи.
— Скоро моя мама влаштовує щорічне барбекю, — мовила вона. — Там буде Вінс Корсак, тож це однаково що зібратися командою. Може, приєднаєшся?
— Із жалю запрошуєш?
— Я однаково планувала тебе покликати. І раніше кликала, тільки ти не зголошувався.
Фрост зітхнув.
— То через Еліс.
— Що?
— Вона ненавидить вечірки копів.
— А ти ходиш на її юридичні вечірки?
— Так.
— Якого біса?
Він знизав плечима.
— Просто хочу, щоб вона була щаслива, розумієш?
— Дуже не хочеться цього казати…
— То й не кажи.
— Еліс — те ще стерво, правда?
— Господи. Ну от навіщо ти це сказала?
— Пробач. Але так і є.
Баррі похитав головою.
— Невже усі проти мене?
— Я тебе підтримую. І хвилююся за тебе. Тому й казала тобі триматися якомога далі від тієї нібито-Джозефіни. Рада, що ти нарешті збагнув, чому я це говорила.
Він стиснув руки на кермі.
— Цікаво, хто ж вона насправді. І що приховує, чорт забирай.
— Завтра дізнаємося про відбитки пальців.
— Може, вона втікає від колишнього чоловіка. Може, більше нічого й немає.
— Якби вона тікала від якогось вилупка, то розповіла б нам, не думаєш? Ми ж хороші. Навіщо їй тікати від поліції, якщо вона ні в чому не винна?
Фрост пильно дивився на дорогу. До повороту на каньйон Чако лишалося близько п’ятдесяти кілометрів.
— Дуже хочеться дізнатися, — мовив він.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранителі смерті, Тесс Геррітсен», після закриття браузера.