Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

око тілесне поверну йому, але й очі серця просвітлю до пізнання Істини". Погодився з тим ігемон і, всіх жерців прикликавши, звелів їм, зібравшись в ідольському храмі, що був поблизу, жертвами впросити богів і богинь і зцілити око осліплене. Ті ж, пішовши, чинили наказане і, після багатьох принесених жертв, таке почули від богів своїх: "Ідіть від нас, бо ми вогню вічному передані й утримувані в темряві. Як можемо сліпому дати прозріння, його ж і самі не маємо. А Юліянова до Вишнього Бога молитва настільки сильна, що від дня того, в який взятий на муки, нам в геєні мука сторицею додалася". Коли цей голос бісівський у храмі тому ідольському почувся, зразу попадали всі ідоли, їх же було до п'ятдесяти, і в порох розбилися. Ігемон же закричав на Юліяна святого: "О волхве, які ж сильні волхвування твої, що й богів наших знищив, проте побачимо, чи просвітлиш осліплене око, як же ти обіцяв". І звелів мученика нагого обілляти сечею, щоб відступила, казав, від нього волхвівська і чародійна сила. Але сморід тої сечі раптом в ароматні пахощі перетворився — і наповнили повітря, що всім було дивно. Тоді Юліян святий, хресне знамення на оці хворого зробивши, прикликав Ім'я Господнє — і зразу хворий зцілився, око просвітліло і дивилося ясно. Осліплений же злістю ігемон волхвуванню те, а не Христовій силі, зарахував. А той, що прозрів, велегласно кликав, кажучи: "Справді істинний є Бог Ісус Христос, і Його одного шанувати і Йому поклонятися належить". Ігемон же звелів відсікти йому голову, і так той, хто прозрів тілесно і душевно, у своїй власній охрестився крові, пішов бачити Невидимого Бога.

Святого ж Юліяна нечестивий Маркіян, залізними веригами через ціле тіло обклавши, водити так на наругу по цілому граді і по всіх вулицях, всіляко мучивши, звелів. Коли водили ж, і збиткувалися зі святого, і мучили його, кричав слуга: "Цього достойні ті, хто не поклоняється богам і зневажає царські накази". Коли ж прийшли зі святим на місце, де син ігемонів на ім'я Келсій навчався книг, він був єдиним сином батьків своїх, поглянув хлопець на святого і сказав до ровесників: "Дивну річ бачу". Коли ж вони питали, що бачить, сказав: "Ось осудженого того християнина, якого ж воїни веригами зв'язаного водять, бачу оточеного безліччю юнаків світлих. І одні йому служать, инші ж кладуть на голову його вінець такий світлий, що сяйво його перевищує світло повітряне. І здається мені, що в такого варто вірити Бога і служити Йому, який служителя свого так охороняє і такою осяює славою. Повірте ж мені, браття, що і я таким хочу бути, щоб Бог його моїм Богом захотів бути". Те сказавши, покинув книги і світлий одяг, мирське для світу лишаючи, і поспішив услід за святим. Його ж досягнувши, впав у ноги мученикові, взиваючи і кажучи: "Тебе хочу мати за батька народження мого другого, Маркіяна ж, тілесного батька мого нечестивого, ненависника праведних і ката, відрікаюся і зневажаю. До тебе ж пристаючи, за Христа, Господа і Спаса мого, Його ж донині не знав, днесь бажаю подібно до тебе страждати". Це бачивши, воїни, що мучили святого, були безмірно зачудовані великим здивуванням. І збігся цілий град на таке видовище, і дивувалися, бачачи сина ігемонового, що до мученика приєднався і рани його цілує. І сказав хлопець до народу: "Знаєте мене, бо я син ігемона, який із нечестивим батьком своїм дотепер гонив неповинних святих, у невіданні це чинив. А нині, коли Бога пізнав, більше сам Ним є пізнаний, відмовляюся від брехливих богів, батька і матері відрікаюся, і на багатство надмірне плюю, ісповідую ж Христа, і вірую в Нього і запевняю, що я є наслідувачем блаженного Юліяна. Чого зволікаєте, о слуги і воїни, ідіть і сповістіть батькам моїм, що я пізнав істинного Бога і до його вірного служителя приєднався". Сповіщено те було скоро батькові й матері — вони ж, чувши річ несподівану, як віск від вогню, станули болем сердечним. І зразу послали забрати хлопця від Юліяна і привести додому. Але Бог, охороняючи дитину, так зробив, що ніхто не міг торкнутися до нього: кожен-бо, хто торкався, відчував біль великий у руці і плечі своєму, і через те ні один не насмілювався взяти юнака і від мученика відлучити. Довідавшись про це, ігемон обом прийти до себе велів. І, поглянувши на блаженного Юліяна, сказав: "Надії моєї плід волхвівською своєю хитрістю відняти силуєшся і юне серце неподобними словами зманюєш відвернутися від любови батьківської". Коли це ігемон говорив, прибігла мати Келсієва з багатьма обох статей родичами, волосся своє шарпаючи, груди дряпаючи, одежу роздираючи й аж до небес волаючи. Те бачивши, ігемон роздер на собі шати свої, і лице своє обдер, і сказав до мученика: "Юліяне найсуворіший, бачиш біль батька і матері, і на стількох родичів ридання зглянься і звільни невинного хлопця від волхвування свого, віддай нам єдиного сина і цьому домові поверни наступника і пана, щоб і я про тебе перед царем сказав, щоб пробачилася провина твоя і щоб здоровим ти був відпущений". Святий же Юліян відповідав: "Допомоги твоєї не потребую ані від царів твоїх відпущення не чекаю, але і про це молю Господа мого Ісуса Христа, щоб мене разом з агнцем цим, що з утроби вовчої народжений, і зі всіма, що вірувати хочуть, по сповненні мучеництва учинив у числі спалених тобою. Ось стоїть перед тобою той, що від тебе тілом народжений, нині ж зі мною вірить у Христа, народжений духовно, має літа, сам тобі хай відповідає, сам хай зглянеться на материнські сльози і груди, що вигодували його, сам хай помилує". На це чесний і добророзумний хлопець сказав: "З терня троянда народжується, ані не губить пахощів своїх, народженою бувши з терня, ані терня, що народило троянду, не губить гострих колючок своїх. Ви-бо, о батьки мої, як же звикли катуванням своїм, наче терням, колоти невинних, мене ж залишили, наче троянду, видавати пахощі для віруючих. Хай підкоряються вам ті, що загинути готові, за мною хай йдуть услід ті, що намагаються з темряви у світло перейти. Я задля Господа мого Ісуса Христа вас, батьків, відрікаюся, ви ж задля вшанування богів своїх сина вашого муками покарайте, через смерть-бо часову шукаю життя вічного. Не можу бути для вас добрим, а для себе злим. Ані любові вашій не надам переваги над радостями вічними. Чому зволікаєш, батьку, як невірний і твердосердий