Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Злата

Аліна жене назад в офіс, а я вирішую по дорозі додому заїхати в той супермаркет, який з недавніх пір, через відомі причини старанно оминаю. Ха! Досить з мене. Більше не буду.

Аліна, як і обіцяла, дістала номер мобільного Веремія. І як вона тільки умудряється? Вирішую набрати його вже з дому. Тим часом у супермаркеті беру вино і копчені креветки на шпажках, які усміхнена продавчиня мені люб'язно спаковує у пластикову прозору коробку. Хм, краще вже, мабуть, завтра наберу, на свіжу голову.

От же ж ти, Злато, і страхополох! Не встигаю подумати, як на виході зіштовхуюсь з об'єктом моїх хвилювань. Оце маєш!

В грудях вирує сум’яття, у голові хаос із думок, тому я доволі грубо ляпаю :

— А ти що тут робиш?!

— І тобі привіт! А чого люди ходять у супермаркет? — його обличчям блукає зацікавлена посмішка, тоді звертає увагу на мої покупки.

Пакета я не брала, тож тримаю все в руках. Уявляю який це має вигляд, та мені зараз начхати на це.

— Вибач, день сьогодні з самого ранку не задався.

— Ти тому вино і закуску тримаєш? Ще до вечері далеко.

— Не настільки й далеко, — кривлюсь.

Його злегка насмішкуватий тон для моїх розбурханих нервів — це те саме, що подути на вуглі, що тільки-но почали згасати чи як помахати червоним прапорцем перед налитими кров’ю очиськами бика.

Полум’я злості миттєво починає розгарятися з новою силою. Чоловік бачить ці іскри в очах і піднімає примирливо долоні вгору.

— Стоп, красуне, я не нариваюсь, не думай. Якщо хочеш — складу тобі компанію. Чи у тебе вже є?

Дідько! Все одно треба з ним поговорити про плітки, та і вибачитись за свою грубість у той вечір не завадить.

— Буду рада..хм..якщо приєднаєшся до мене.

Він явно не очікує на мою згоду. Виглядає так, ніби я зацідила йому під дих, а не запросила скласти компанію за вином. У мене виривається смішок.

Веремій швидко опановує себе і галантно забирає у мене покупки.

Його авто неподалік. А за декілька хвилин ми вже паркуємося на критому паркінгу, що під будинком, де у нього квартира.

— А чого ми приїхали сюди? — трохи іронічно звучить, але я не можу стриматися.

— Бо я теж хочу випити, — гмикає.

— Могли і в мене, — кажу.

— Могли, та мені все одно потрібно дещо забрати з дому, а тобі хіба не байдуже де розпрощатися з вином? — так ніби запрошує заперечити.

Я тільки кліпаю, дивуючись як хитро і майстерно мене обводять круг пальця. Та здається, я не проти? І мені навіть подобається. Ох Злато, тільки не наступи на ці граблі!

Ми піднімаємось на шостий поверх, він же і останній. Квартирою виявляються шикарні апартаменти із двома спальнями, вітальнею, кухнею, кабінетом, гардеробом і ще купою всього, включаючи невелику власну терасу на даху. Вона вражає, плюс все облаштовано сучасно і зі смаком. Цікаво чи сам планував?

— Це дизайнери постарались. Звісно узгоджували все зі мною, — наче читає мої думки.

Тільки мої нерви трохи приходять в норму, як в цю мить шалені танці мурах відновлюються із потрійним ентузіазмом, адже я у нього на квартирі! Ой леле!! І ми самі! Усвідомлення цієї простої істини вражає мов струмом!

У пам'яті виринає той вечір у готелі і ще й так реалістично, що доводиться стиснути кулачки, щоб швидше опанувати себе. Проте одного погляду на Веремія достатньо, щоб зрозуміти, що я така не одна. Мимоволі шаріюсь. Спокуса невловимою димкою витає в повітрі між нами. Чим ти думала, Злато, припершись до нього на квартиру?! Правильно. Ти не думала.

Бо ти ж хотіла цього, хотіла всього, що він тобі запропонує, — єхидний голос смішком віддає в голові.

У горлі раптом пересохає, я сковтую. Мені стає не по собі.

— Я б не відмовилась від склянки води, — шепочу.

— Так, звісно. Хвилинку, — він йде на кухню.

Веремій встигає зняти піджак. Верхні ґудзики сорочки розстебнуті, рукави закочені до ліктів, оголюючи міцні чоловічі руки.

Повертається зі склянкою і подає мені. Він стоїть так близько, що я поневолі нервую і напружуюсь та відступити хоч на крок не можу. Наче вростаю в долівку.

П'ю воду і не можу відірвати погляду від голої шкіри з легкою порослю волосся у вирізі сорочки.

Уява нещадно малює, до сорому, відверті картинки, де мої руки на всю котушку господарюють у нього на грудях, спускаються нижче до поясу штанів.

Я кліпаю, щоб прогнати таке бажане видіння, підводжу погляд вище.. і пирскаю водою, зачепившись за потемнівшу безодню його зіниць. 
Чоловік пильно спостерігав за тим, як я вивчаю цей злощасний виріз сорочки. Господи, як незручно! Треба ж так попастися! Як дівчисько зелене!

Неочікувано він підносить руку до мого обличчя і великим пальцем руки проводить по ніжній шкірі уст, стираючи краплю води. Тоді повільно підносить палець до своїх губ і нестерпно сексуально злизує цю краплю, не розриваючи нашого шалено напруженого зорового контакту.

Мабуть зараз у мене на обличчі відбиваються всі мої потаємні гріховні думки. Та мені байдуже. Я застигаю. Забуваю як дихати і навіть не кліпаю.

Все моє єство в мить вибухає феєрверками дикого, нестримно хтивого бажання.

Відчуваю, як цей шал розгортається солодким медом внизу живота.

Хочу його. До болю в кістках, до запаморочення.

Він взагалі усвідомлює як діє на нещасних жінок?! — безпорадно думаю.

Ага, жінок, бідненьких та нещасних, які падають йому до ніг, аби він їх ощасливив і провів райською стежкою!

Ця думка трохи приводить мене до тями.

Та ти і сама із задоволенням впала б йому до ніг і погодилась на любі стежки, райські і не дуже, аби тільки він їх проводив. Мм.. Руками, язиком і не тільки.., — в’їдливий голос насміхається, витягуючи на поверхню найпотаємніші фантазії.

Я стискаю губи і насилу відіриваю від нього погляд.

Краєм ока бачу його розуміючу і таку вже знайому півусмішку.