Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Стрі-чен-ня 📚 - Українською

Читати книгу - "Стрі-чен-ня"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стрі-чен-ня" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34
Перейти на сторінку:
одним в самій відвертій наготі і т. д. і т. п.

І тільки Олена, не дивлячись на всю ту срамотєнь, продрихла до обіду під завбачливими вербами і тополями, тоді піднялась на коліна, обхопила голову руками, в припадку нудоти і епілепсії посмикалась трохи вся, помолилась на схід сонця, поправила русу косу, начіпила в неї стрічку голубу, за тим підвелась уже зовсім і побрела пильним шляхом в бік опалих дібров на обрії; при цьому її стогін, віддаляючись, все чіткіше давав знати, що дівчина намугикує між тим під носа:

— Боже храни королеву

І її фашистський режим, —

рядки з одноіменного шлягера популярної формації «сексуальні пістолети».

По тому далі, як Оленина постать стала невидимою неозброєному оку, її мотивчик змінився на чутий, до болю знайомий, всмоктаний із молоком матері рідний і калиновий «ту-ру-ру» легендарної української народної пісні «Анархія в Сполученому Королівстві».

Дід Свирид же, той самий старий і зачуханий чмошник, що цілу ніч забивав солдату Петі башку всякою геополітичною сранню, крутнув головою на всі боки, уявно помахав Олені рукою і мовив тужно, підкурюючи «Приму класическую»:

— Можна все на світі

Вибирати, сину,

Вибрати не можна

Тільки Батьківщину.

2009, Карабутове

Ярчук

Холодна зимова ніч вкрила хутір.

З вечора ще нічого було, а се знявся і поніс сніговій з колгоспного поля вниз в долину кучугури та й окутав ними Нехаївку всю, і навіть садочків її охайних не видно стало, ні хат, ні дороги з хутора на Роменську трасу, лиш тополі над нею худорлявими тіньми стояли та зорі об них чіплялись далекі.

І вся єдна вуличка хутірця над водосховищем, вербами обнесеним, спала, і верби спали, повмерзали віттями в кригу; а там під кригою — щуки, коропи, окуні — і все заснуло, і хутір заснув, і лиш гуло, гуло, гуло…

І несло ярами й балками в ніч далеко-далеко до самого Жовтневого села чи й Дубов’язівки мертвими взиму колгоспними нивами і лісосмугами вздовж них, і болотом осушеним, гаями самотніми; нагнав грудень сну і сам спав.

А все ж не всіх поборов.

Коло майже самого краю Нехаївки мерехтів вогник — то світилось у Бондарів в хаті.

Мати й дочка самі жили, хлопець ще в них був, та в армію саме забрали, то ж поки впорались із хазяйством так і ніч стала, та ще й корова тільна — сеї ночі або хіба взавтра теля ловити час.

Старий Бондар два роки тому вмер од раку легені — він в шахті працював на Донбасі, доки сюди перебрався — надихався вугільного пилу.

Остались же вони втрьох, а тут і Олегу в армію, а Юля саме школу закінчувала.

Якось кріпились поки.

А се мати вийшла в хлів до корови зиркнути, а Юля з-під ковдри тут же — шмиг! і ручку старої «Весни» крутнула, скинула додолу ганчірку з малюнком Останкінської телевежі — замиготів екран. По хаті в них убого і протяг гуляє, дівчина в материн светр закуталась, а все ’дно холод, хитнула кучерями, здригнулась.

— Де ж воно? Де? — шепоче дівка — Ну ж ти залізяко! — стукнула долонею по коробці — Нема?

— Що ти, доню?

То мати зайшла з вулиці, Юля й не почула коли. Вона в куфайці обдертій коло дверей, а й постаріла ж як.

— Може, мам, — Юля знітилась — думаю… Покажуть сей Афганістан.

Мати змовчала трохи, тоді зітхнула ледь чутно, а ще перегодя:

— Пізно, Юлю, хай завтра ввімкнеш.

— Та ж, мамо, — Юля підвелась, — два місяця листів нема, а то часто писав. Я думаю — знов чомусь знітилась. — Ось згадай, вже скоро Новий Рік а нам… І ялинки ніде… Цей. То ж Олег принесе, поставить… Як тата не стало, так і Олег.

Мати ще довше змовчала, а завірюха била в вікна.

— Йди, доню, спи — каже тоді. — Він зламався либонь, бач же… — понуро кивнула в бік телевізора — Йди.

Юля опустила очі, пройшла до ліжка, окинула ще поглядом бездумним запліснявілу, майже пусту кімнату.

— Так а чи є телятко? — спитала в мами.

— Ні, нема — крутнула та головою — Зате — всміхнулась легенько — Дінга там привела.

— Правда? — зраділа Юля і тут же пірнула в мамин светр, що досі держала в руках, тоді до куртки потяглась.

— Так а скільки цуценят? — допитувалась — А на колір? На колір які? Ось я гляну. Багато либонь. Вона ж як оклецок була.

— Та ні, — одповіла мама тихо. — Один.

— Один?

— Угу.

— Песик?

— Угу. Ярчук.

— Як то?

Юля вилупила очі.

— Ідім подивишся, — одповіла мати.

Вийшли в мороз і в ніч, в холодний грудень, в забутий хутір.

Дінги в будці не було — стояла поряд неї і трусилась на морозі.

— Чого вона, мам? — спитала Юля. — До малого не йде?

— Боїться.

— Чого?

— Ярчука. Іди, іди сюди мій маленький, цу-цу — мати нахилилась до будки і видобула відти темненький кудлатий клубочок.

— На, дивись.

Юля взяла в руки і підняла трохи, роздивлялась.

А собача між тим було не сліпе.

Зиркнуло на дівку спідлоба сумними очима і, позіхнувши трошки блиснуло в грудневу ніч вовчими іклами.

2009, Ромни-Карабутове

Ой ти, Дунай, не шуми

(дзуйхіцу)

«Тільки і можу сказати — шкода, що книга моя побачила світ…»

Сей-Сенагон.

1

Електричка мчала до станції Дарниця що під Києвом. Сніг був лапатий, заліплював вікна, забивав у тамбір, набивався у всі шпарини. Його несло над безлюдним, безбарвним полем і лісопосадками і світ, світ навкруг взаправду ставав білим. Електричка мчала повз одинокі платформи в полі, завалені снігом хутори. Електричка несла в собі один чи два десятка живих душ, трусила перегонами; заплітала сонну зиму як дівка на виданні стрічки в косу і співала, несла свою журну пісню до надвечірніх дворищ у далеких селах.

2

В Роменському районі той серпень видався спекотним. Навіть листя на тополях придорожніх в’яло і гибло, ставало непотрібним у такому літі. Пекучий серпень, житній. Жнива в розпалі (хоча в недолугих колгоспах лише починаються) а поодинокі селяни обабіч гамірних автострад вовтузяться з сіном. Попередні дощові місяці спаскудили сіножаті, дощовий липень і серпень. В самих Ромнах сухо, асфальт пекучий, парки з обгорілими кленками й тополі по обочинах ще рятують; в квартирах починаючи з 5-го поверху жити неможливо. Та й пустіє

1 ... 33 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрі-чен-ня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стрі-чен-ня"