Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Загадка «Блакитного потяга» 📚 - Українською

Читати книгу - "Загадка «Блакитного потяга»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загадка «Блакитного потяга»" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 63
Перейти на сторінку:
відвідувачкам. Вийшовши на терасу, граф невидющим поглядом окинув середземноморські води. Він не мав настрою насолодитися красотами пейзажу. Повністю готову аферу було грубо зведено нанівець, і всі плани доводилося будувати спочатку. Витягнувшись у плетеному кріслі із затиснутою між білих пальців цигаркою, граф зосереджено розмірковував.

Невдовзі по тому його лакей Іполит приніс каву та лікери в асортименті. Але граф надав перевагу витриманому, елітному коньяку.

Служник уже збирався піти, проте господар ледь помітним жестом затримав його. І той застиг у шанобливій позі. Його лице не надто прихиляло до себе, зате бездоганна вишколеність істотно компенсувала цей недолік. Лакей зробився живим втіленням поштивої уваги.

– Існує вірогідність, – сказав граф, – що протягом кількох найближчих днів біля будинку отиратимуться незнайомці, силкуючись заприятелювати з тобою або Марі. Вони, напевно, ставитимуть різні запитання про мене.

– Так, мсьє графе.

– Можливо, це вже траплялося?

– Ні, мсьє графе.

– Довкола не крутилися підозрілі суб’єкти? Ти певен?

– Нікого не було, мсьє графе.

– Це добре, – сухо промовив той. – Але вони все ж з’являться – у цьому я не сумніваюся. І почнуть розпитувати.

Лакей проникливо й очікувально глянув на господаря.

І граф повільно заговорив, не дивлячись на слугу.

– Як тобі відомо, я прибув сюди минулого вівторка зранку. Якщо поліція чи будь-хто інший тебе про це запитають – гляди, не забудь. Я з’явився тут чотирнадцятого, у вівторок, а не п’ятнадцятого, в середу. Тобі ясно?

– Цілком, мсьє графе.

– Коли у справі замішана дама, обережність ніколи не шкодить. І я впевнений, що ти, Іполите, умієш виявляти її.

– Я вмію бути обережним, мсьє графе.

– А Марі?

– І вона теж. За неї я ручаюся.

– Тоді все гаразд, – промовив господар.

Коли лакей пішов, граф із замисленим виглядом попивав чорну каву. Час від часу він хмурився, одного разу ледь-ледь похитав головою і двічі кивнув. Але посеред цих його роздумів знову з’явився слуга.

– До вас дама, мсьє.

– Дама?

Граф здивувався. Не те щоб візит дами був на віллі «Маріна» незвичною річчю – о, ні, – просто в той конкретний момент він і гадки не мав, що ж це могла бути за дама.

– Гадаю, з цією дамою мсьє незнайомий, – буркнув, прийшовши на допомогу, лакей.

Візит інтригував графа дедалі більше.

– Проси її сюди, Іполите, – звелів господар.

За мить на терасу ступило чудесне видіння в жовтогарячому з чорним, супроводжуване сильним запахом цвіту екзотичних рослин.

– Мсьє граф де ля Рош?

– До ваших послуг, мадемуазель, – відказав той, уклонившись.

– Мене звуть Мірей. Можливо, ви чули про мене?

– О, ще б пак, мадемуазель – кого ж не заворожував танок чарівної Мірей? Сама грація!

Танцівниця прийняла комплімент із короткою, механічною посмішкою.

– Я розумію всю безцеремонність свого вторгнення… – почала вона.

– Ну що ви! Прошу, мадемуазель, сідайте, – вигукнув той, підносячи їй стільця.

Із-під маски галантного кавалера він пильно спостерігав за гостею. Граф не знав про прекрасну стать хіба дуже небагатьох речей. Щоправда, його досвід недалеко поширювався з такими особами, як Мірей: позаяк представниці її класу самі старалися когось уполювати. У певному сенсі вони з танцівницею були одного поля ягідки. І граф розумів, що всі його фокуси стануть їй, як з гуски вода. Та була парижанкою – і то дуже меткою. Але все ж існувала одна річ, яку цей серцеїд розпізнавав безпомилково – із першого погляду. Тож він одразу зрозумів, що перед ним украй розгнівана жінка, а розгнівана жінка, як добре усвідомлював граф, завжди говорить більше, ніж варто, а тому вряди-годи може принести прибуток поміркованому джентльмену, що зберігає спокій.

– Це вкрай люб’язно з вашого боку, мадемуазель, – ушанувати мою вбогу обитель своєю присутністю.

– У нас є спільні друзі в Парижі, – сказала Мірей. – Від них я й почула про вас, але сьогодні завітала з іншої причини. Відколи я прибула до Ніцци, ваше ім’я не сходить із вуст, хоча, як ви розумієте, у зв’язку з дечим іншим.

– Он як? – тихо видобув граф.

– Я говоритиму жорстко, – повела далі танцівниця, – але, повірте, що для вашого ж таки добра. У Ніцці подейкують, мсьє графе, що ви вбили англійську леді, мадам Кеттерінґ.

– Я – і вбив мадам Кеттерінґ? Овва! Який абсурд!

Він проказав це радше млосно, ніж обурено, знаючи, що так спонукає її до продовження.

– І попри те, – наполягала вона, – мої слова відповідають дійсності.

– Людям подобається теревенити, – байдуже промимрив граф. – Сприймати такі дикі звинувачення всерйоз було б нижче моєї гідності.

– Ви не розумієте. – Мірей нахилилася ближче, і її чорні очі зблиснули. – Це не дозвільні балачки обивателів. Так вважає поліція.

– Поліція – справді?

Граф випростався в кріслі і знову насторожився.

А Мірей кілька разів енергійно кивнула.

– Так, так. Ви ж розумієте, що в мене скрізь є друзі. Сам префект… – І вона залишила речення незакінченим, красномовно стенувши плечима.

– Хто ж не буває необачним, коли йдеться про красуню? – ввічливо промурмотів граф.

– У поліції гадають, що мадам Кеттерінґ убили ви. Але вони помиляються.

– Звісно, що помиляються, – легко погодився той.

– Так то воно так, але ж ви не знаєте правди. А от я – знаю.

Граф зацікавлено глянув на неї.

– Вам відомо, хто вбив мадам Кеттерінґ? Я правильно вас зрозумів, мадемуазель?

Мірей палко кивнула.

– Так.

– І хто ж? – різко поцікавився той.

– Її чоловік. – Вона нахилилась аж до графа, і її тихий голос бринів від гніву та збудження. – Її вбив власний чоловік.

Аристократ відкинувся в кріслі. Його обличчя було непроникне.

– Дозвольте спитати, мадемуазель: звідки вам це відомо?

– Звідки мені це відомо? – Стрибком звівшись на ноги, Мірей розсміялася. – Він наперед нахвалявся. Бо був на межі зубожіння, банкрутства, ганьби. Лише смерть дружини могла врятувати його. Він сам мені це розповів. І сів на той же потяг – але так, щоб вона не знала. Скажіть, навіщо це? А для того, щоб прокрастися до неї вночі… Ох! – Вона заплющила очі. – Я так і бачу, як це відбувалося…

Граф кашлянув.

– Що ж, можливо… можливо… – пробурмотів він. – Але в такому разі, мадемуазель, він, звісно, не став би красти коштовності?

– Коштовності! – зітхнула Мірей. – Коштовності. А! Ті рубіни…

Її очі затуманилися, спалахнувши якимось потойбічним вогнем. Граф зацікавлено дивився на неї, у сотий раз дивуючись тій магічній владі, яку має над жіноцтвом коштовне каміння. А відтак повернув її до реальності.

– А чого ви хочете від мене, мадемуазель?

Танцівниця знову стала зібраною й практичною.

– Усе дуже просто. Щоби ви пішли в поліцію і заявили, що цей злочин скоїв містер Кеттерінґ.

– А якщо мені там не повірять? Якщо

1 ... 31 32 33 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка «Блакитного потяга»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадка «Блакитного потяга»"