Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Загадка «Блакитного потяга» 📚 - Українською

Читати книгу - "Загадка «Блакитного потяга»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загадка «Блакитного потяга»" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:
них ідеться у графовому листі.

Суддя здавався скривдженим.

– Я, звісно, й словом не обмовився про того листа мсьє Кеттерінґу, – з образою в голосі відказав він. – За нинішнього стану речей це було б украй нерозважливо.

Пуаро нахилився ближче та постукав по столу.

– То звідки ж він дізнався про них? – тихо запитав він. – Мадам йому сказати не могла, оскільки вони вже три тижні не бачилися. Вельми малоймовірно, що про них стали б говорити мсьє ван Олдін чи його секретар: у їхніх бесідах із ним ішлося зовсім про інше, а в газетах про них не було ні слова, ні натяку.

Підвівшись, Пуаро взяв капелюха й ціпка.

– А все ж, – пробурмотів він сам до себе, – наш джентльмен знає про них геть усе. І от мені тепер цікаво – звідки? Так, дуже цікаво!

Розділ вісімнадцятий

Дерек за ланчем

Дерек Кеттерінґ подався прямо до «Неґреско», де замовив кілька коктейлів і швидко вихилив їх, а відтак похмуро втупився в сліпучу синяву моря. Механічно помічав і перехожих – нуднющу юрбу погано вдягнених й до болю нецікавих людей. Тепер узагалі не натрапити на щось варте уваги. Аж тут він хутко вніс корективи в це своє останнє враження: за столик недалеко від нього присіла жінка. На ній була стильна – жовтогаряча з чорним – ошатна сукня, а обличчя затінював капелюшок до пари. Він замовив третій коктейль і знову витріщився на море, а відтак зненацька здригнувся. Ніздрі залоскотав запах добре знайомих парфумів, і чоловік, підвівши погляд, побачив, що дама в жовтогарячому з чорним стоїть поруч нього. Тепер, розгледівши обличчя, він упізнав у ній Мірей. Та зухвало посміхалася так добре знаною йому спокусливою посмішкою.

– Дере́ку! – промуркотіла вона. – Ти ж радий мене бачити, правда?

І опустилася на стілець з іншого боку столика.

– А коли так, то привітай же мене, дурнику, – глузливо промовила танцівниця.

– Це несподівана радість, – озвався Дерек. – Коли ти поїхала з Лондона?

Жінка знизала плечима.

– День-два тому.

– А як же «Парфенон»?

– Я їх – як це у вас кажуть? – «кинула»!

– Справді?

– Ти щось не надто люб’язний, Дере́ку.

– А чого ти чекала?

Запаливши цигарку, Мірей кілька хвилин мовчки пускала дим, а потому сказала:

– Ти, певно, гадаєш, що наразі це необачно?

Кеттерінґ глянув на неї і, стенувши плечима, сухо спитав:

– Ти прийшла сюди на ланч?

– Mais oui.[42] З тобою.

– Мені дуже шкода, – промовив Дерек, – але на мене чекає дуже важлива зустріч.

– Mon Dieu! Ви, чоловіки, як діти, – вигукнула танцівниця. – Так, так, ти поводишся зі мною наче вередливий хлопчисько, аж від того самого дня, коли вискочив, як ошпарений, із моєї лондонської квартири, капризун ти такий. Ох, mais c’est inouї![43]

– Дівчинко моя, – відказав той, – я справді не розумію, про що ти. Ми все з’ясували ще в Лондоні – про пацюків, які тікають з корабля, що тоне. І додати до сказаного нíчого.

Попри безтурботний тон, його обличчя здавалося виснаженим і напруженим. Мірей зненацька нахилилася ближче.

– Мене тобі не обдурити, – промуркотіла вона. – Я знаю… знаю, що ти заради мене зробив.

Той різко звів на неї очі. Певна прихована нотка в її голосі привернула його увагу. А танцівниця кивнула йому.

– О, не бійся: я вмію мовчати. Ти просто неперевершений! А скільки в тебе мужності! А все ж це я підкинула тобі цю ідею, сказавши тоді, у Лондоні, що бувають і нещасні випадки… Тобі не загрожує небезпека? Поліція тебе не підозрює?

– Що це, в біса…

– Тс-с! – І Мірей застережно здійняла тонку смагляву руку з крупним смарагдом на мізинці.

– Ти маєш рацію: мені не слід було згадувати про це в громадському місці. Ми поговоримо пізніше, коли всі неприємності залишаться позаду. Наше спільне життя буде просто чудове – чудове!

Дерек раптом розреготався – різким, неприємним сміхом.

– То пацюки повертаються на корабель? Два мільйони цілковито змінюють справу, ще б пак! Я мав би зрозуміти це раніше. – І він знову вибухнув реготом. – Ти ж допоможеш мені їх витратити, чи не так, Мірей? З усіх жінок ти впораєшся з цим найкраще. – І вкотре захлинувся сміхом.

– Тихше! – скрикнула танцівниця. – Що з тобою, Дере́ку? Поглянь, на тебе вже озираються.

– Зі мною? Я скажу тобі, Мірей, що зі мною. Я з тобою покінчив. Чуєш? Покінчив!

Але танцівниця сприйняла це не так, як він розраховував. Хвилину-другу вона мовчки дивилась на нього, а потому ласкаво всміхнулася:

– Ну чиста дитина, та й годі! Дується, влаштовує істерику – і все тільки через те, що я практична. Хіба ж я завжди не казала, що обожнюю тебе?

Вона знову нахилилася ближче.

– Але я тебе знаю, Дере́ку. Поглянь на мене – бачиш? Це Мірей розмовляє з тобою. Без якої ти не можеш жити, і сам добре це знаєш. Я кохала тебе й раніше, а тепер кохатиму в сто разів більше. І зроблю твоє життя чудовим – просто чудовим. Нікому не зрівнятися з Мірей.

Вона обпалила його поглядом. Побачила, як Кеттерінґ зблід і затамував подих, і вдоволено посміхнулася до себе. Бо усвідомлювала свої чари та владу над чоловіками.

– От все і владналося, – тихо сказала вона із коротким смішком. – А тепер, Дере́ку, ланчем не пригостиш?

– Ні.

Він різко вдихнув і зіп’явся на ноги.

– Мені шкода, але я попереджав: у мене важлива зустріч.

– Маєш ланч з іншою? От іще! Я в це не вірю.

– Я запросив он ту леді.

І він різко попрямував у бік столика, біля якого, щойно піднявшись сходами, зупинилася жінка в білому.

– Міс Ґрей, чи не бажаєте… чи не бажаєте поланчувати зі мною? Ми з вами зустрічалися в леді Темплін, якщо пригадуєте.

Кетрін хвилину-другу мовчки дивилася на нього своїми задумливими сірими очима, які стільки говорили без слів.

– Дякую, – сказала вона після нетривалої паузи, – із превеликим задоволенням.

Розділ дев’ятнадцятий

Несподіваний візит

Граф де ля Рош щойно закінчив déjeuner,[44] який складався з omelette fines herbes,[45] entrecôte Béarnaise[46] та Savarin au rhum.[47] Акуратно промокнувши серветкою свої тонкі чорні вусики, він підвівся з-за столу. Проходячи крізь вітальню винайманої вілли, граф удоволено зауважив декілька objet d’art,[48] недбало розкиданих то тут, то там. Табакерку Людовіка XV, атласну туфельку, яку носила Марія-Антуанетта, та решту дрібничок музейної цінності, що надавали mise en scène[49] аристократичності. Усе це, мовляв, сімейні реліквії, як пояснював він чарівним

1 ... 30 31 32 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка «Блакитного потяга»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадка «Блакитного потяга»"