Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Перед очима промайнуло видіння. Чоловіча постать вийшла на поріг перекошеної хатини, я не встигла про це попередити, але через силу видавила із себе:

- Калеане, це він.

Брати уважно подивилися на хатину, двері якої в цей же момент відчинилися. З неї вийшов той самий бородач, якого я ніяк не очікувала зустріти саме тут і зараз. Ну будь хто міг опинитися в цьому лісі! Яка ймовірність, що ми прийдемо на виклик саме до цього магу?

- Знайшла мене таки, - каже Дженард, все його могутнє тіло висловлює запитання, а голос звучить жартівливо. - Привела підмогу?

Я тяжко проковтнула, але не рушила з місця. Затискаю в руці меч, продовжую фокусуватись на тридцятисекундному майбутньому.

- Калеане, ти спеціально його вибрав? - запитую подумки.

- Ні, Аліто, - він каже не в нашому спільному сімейному чаті, а вголос: - об'єкт два нуля сто тридцять вісім, вам загрожує небезпека, і ми тут, щоб вас захистити і перенаправити в безпечне місце.

Об'єкт підняв брови, навіть його борода трохи піднялася. За кілька секунд я встигла його розглянути. Знову та ж шкіряна куртка з помітними потертостями, обличчя заросло до жаху. Проте форма його спини мені подобається. Ідеально трикутна, а плечі жахливо широкі. Чомусь уявила, як має бути приємно стояти за такою спиною. Спокійно, затишно, тепло.

- Мені не потрібний захист, провалюйте! - Дженард вигукнув грубо, але ми не рушили з місця. Стоїмо півколом перед хатиною, всі дивляться в різні боки, оцінюючи обстановку, чекаючи на напад. Ми готові відбити бій, але нічого не відбувається.

- Він відмовляється від захисту щоразу, коли приходить команда, - Калеан говорить подумки з усіма рідними. – Виклик надсилається автоматично, за цим номером вони надходять кілька разів на тиждень. У кожному звіті сказано, що об'єкт втік із-під охорони.

- Провалюйте, я сказав! - Ще голосніше прокричав Дженард.

Його голос долетів до мене невиразно, вся моя увага була у видінні.

- Стріли! - несамовито кричу, сповіщаючи всіх близьких про небезпеку.

Калеан реагує, подібно до кулі, що вилетіла з гвинтівки. Піднімає руки та стріли, випущені з різних боків невідомим об'єктом, відлітають, не зачепивши жодного з нас. Хтось невидимий відправляє ще одну чергу, вони блискавично летять у бік хатини, але брати відкидають усе, роблячи помахи руками.

- Стріли зі східного боку! - Ще одне попередження. – І із західної! Вони всюди, з усіх боків! Їх забагато!

- Це не стріли, - почула гучний рик Дженарда над своїм вухом. Я навіть не зрозуміла, коли він опинився біля мене, тільки відчула, як сильні руки повалили мене на землю. – Усім лежати!

Я впала на Дженарда, точніше він повалив мене на себе, а наступної миті перевернув і виявився зверху. Моє обличчя вперлося йому в груди, під дупою відчулося щось колюче, але це мене зацікавило найменше. Набагато важливішим є той факт, що Дженард закрив мене своїм тілом, а сам витягнув руку вперед, паралельно землі і відбиває стріли, як і мої брати. До цього моменту всі опинилися на землі, я майже не бачу рідних, але відчуваю їхню присутність.

- Це голкомети, треба знайти, де вони розташовані, тільки так зможемо зупинити потік стріл, - чую Еліма. Він першим орієнтується, тому що сам ніби ходяча енциклопедія.

- Вони над нами, - спокійно каже Дженард. – Їх двоє. Потрібно притягнути кожного до землі.

- Їх можна знешкодити, якщо максимально опустити вниз, – додає Елім. - За метр від землі голки не летять, вони спопеляються, як і самі голкомети. Я не впевнений, що в нас вистачить сил, щоб їх опустити.

У цей момент Дженард зліз з мене і приліг поруч, так само не глянувши мені в очі, не порівнявшись з обличчям. Він дивиться у небо. Я простежила за поглядом і зрозуміла, що привернуло його увагу. Над нами літають дві величезні кулі, утикані голками. Саме з ними ми вже побачились унизу. Кулі, що нагадують морських їжаків, випускають стріли зверху, але ті дивним чином змінюють напрямок польоту, розташувавшись паралельно до землі. Усі летять горизонтально, не спускаючись вниз. Людину, що стоїть, уже пробило б кілька разів.

- По двоє на одну кулю, – видає розпорядження Калеан. - Елім з Кірамом візьміть на себе правий голкомет. Лівий візьмемо ми з Дженардом. Аліто, контролюй.

Останнє означає, що я занурюсь у тридцятисекундне майбутнє. Взагалі-то я не встигла з нього вийти, так само сканую те, що відбувається, готуючись попередити про зміну обстановки або про нову небезпеку.

Ліва куля стрімко почала опускатися вниз. Калеан із Дженардом тиснуть на неї зверху. Чим ближче голкомет до землі, тим більше його опір, а отже, потрібно більше сили, щоб його опустити. У Кірама з Елімом все складніше, їх сил недостатньо, щоб діяти з тією ж швидкістю, але й права куля почала опускатися.

Поглядаю збоку на Дженарда, тільки його я й можу бачити зараз, бо решта братів прихована від мого погляду. Вони десь за цим величезним ведмедем, який щойно лежав на мені. Бачу, як виступили жили на руках бородатого, обличчя вкрилося вологою. Це говорить про те, що він докладає багато зусиль, але що далі, то повільніше опускається голкомет.

- Ще трохи, - коментує хтось із братів таким голосом, ніби у цей момент піднімає щось важке.