Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Щось не хочеться мені повторення, треба справлятися з цим поки що не пізно.

- Хто зазвичай виходить переможцем? - запитала, потихеньку приходячи до тями. Краще вже з ним гратись словами, ніж кидати виклик. Не та це людина, з якою можна безкарно сперечатися.

- А ви як думаєте? — він підійшов зовсім близько, вловила запах заліза, крові і поту, що йшов від нього, начебто він прийшов сюди відразу з поля бою.

Ця суміш від чогось не здалася мені зараз огидною. А навіть навпаки, трохи закрутила голову.

- Сумніваюся, що ви коли-небудь програвали, - постаралася відсунутись від принца подалі, коли він ось так близько у мене думки починають плутатися.

Тільки переміщатися виявилося нікуди, за столом. Чому чоловіки так люблять притиснути кудись, щоб бідна жертва почувала себе, як у пастці?

- Ви маєте рацію, - він знову скоротив відстань.

Серце кинулося стрибати, в передчутті того, що зараз станеться.

- Цілуватимете мене? - сказала і мало не застогнала від досади: "Що я несу?"

- Буду, - просто відповів Дракон.

Захотілося сказати: "А може не треба?" Але, як на глузування, на думку спала відома фраза з улюбленого фільму: «Треба, Федю, треба!» Звівши нанівець усі спроби здорового глузду перешкодити тому, що відбувається.

У нього, схоже, ніколи слова не розходяться з ділом. Тому що наступної миті, я повністю втратила зв'язок із зовнішнім світом, зосередившись на неймовірних відчуттях, що пронизали моє тіло, варто було тільки його губам доторкнутися до моїх.

Чи цілувався він настільки божественно, що я збожеволіла, не знаю.Але чинити опір цьому не було сил, та й зовсім не хотілося, навпаки, вся моя істота благала продовжити миті блаженства.

Бувало, в минулому житті, я міркувала в голові, цілуючись з чоловіком: у цього губи надто вологі і поцілунки виходять слинуваті, а цей зовсім технікою не володіє, хоч викладай уроки, а цей надто скромний, навіть нудно.

То зараз мій мозок пішов у відпустку, поступившись місцем відчуттям. Начхати, що і як він робить, кожен рух зводив з розуму. Тілом прокотилася хвиля збудження, вигнувши мене дугою. Притискаючись до Дракона все сильніше, обвила руками його плечі.

Коли він відпустив на секунду, щоб перепочити, відчула дике розчарування.

«Що зі мною діється?» - встигла прослизнути думка, як він знову почав мене цілувати.

Я хочу цього чоловіка просто як ненормальна. У цьому світі всі почуття стали набагато гострішими чи я змінилася?

Вперше захотілося залишитись тут, з цим неймовірним, таким деспотичним і таким пристрасним Драконом. Здавалося, якщо він зупиниться, я просто помру. Все тіло горіло вогнем бажання, мене вже трясло, наче в лихоманці.

Принц несподівано перервався і з мого горла мимоволі вирвався стогін протесту.

"Ще!" - подумки прошепотіла, сил на слова не вистачило.

Серце стукало, як божевільне, віддаючись пульсаціям не тільки у скронях, а й по всьому тілу. Така слабкість утворилася, що ноги не тримали.

Він притис мене до своїх грудей, і я відчула, що вони теж важко піднімаються. Ну, хоч не одна я божеволію.

Так ми простояли якийсь час, приходячи в норму, заспокоюючи сум'яття душі.

«Оце магія в нього! - подумалося, як тільки почала здраво міркувати. - Від такої не врятуватися! Начебто мені вкололи наркотик, і тепер я сама собі не належу!»

Невже він не розуміє, наскільки це принизливо, коли ось так тобою можуть скористатися, навіть не спитавши. На тому місці, де зовсім недавно палала пожежа, все затопило гіркотою та образою.

Я що, іграшка у його руках? Хіба ж так можна з людьми?

– У вас страшна магія! - видавила придушено, як тільки змогла говорити.

Відсторонилася від нього, упершись руками в потужний торс. Під долонями вловила рух його грудної клітки, все ще важкий, як від швидкого бігу.

– Магія? - перепитав принц здивовано і додав, здавалося, щиро. - Я не застосовував до вас магію!

«Брехати навіщо? – подумала похмуро. - Це він мені хоче сказати, що я так реагую на нього, як на чоловіка і ніяких хитрощів? Наївній дівчинці Алані ти міг би розповідати ці казочки, що ніякої магії не було. Але я знаю, як буває. І те, що зараз сталося, зовсім не схоже на мої колишні відчуття»

Я мовчала, дивлячись у підлогу. Гидко. Хіба можна насильно когось закохувати? Тепер розумію тих жінок, що ходять за ним табунами. Раз, випробувавши подібне, простими стосунками без магії вже не задовольнишся, не заміниш нічим, цього божевільного вирування в крові.