Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

 - Ні, і не хочу.

 - Спробуйте, - наполягає, тицяючи в мене булкою.

 - Я не хочу, Елізабет.

  - Тоді ось так, - маленькі пальці відламують шматочок булки і сосиски і притягують прямо до мого рота, - заради мене. Я впевнена, вам сподобається. Ви ж не відмовите мені?

Моєму члену ця думка вже подобається. І я звісно їй не відмовлю, тому що подібна ідея подобається навіть мені.

Дивлячись прямо в пронизливі очі дівчинки, які посміхаються, ковзаючи по моєму обличчю, відкриваю рот і обхоплюю губами запропоновану їжу разом з кінчиками її прохолодних пальців. На коротку мить Ель розуміє, що зробила помилку, вирішивши нагодувати мене, тому що її щоки знову набувають червоний відтінок, посмішка змивається, а пальці біля моїх губ тремтять. Так, крихітко Ель, я можу так само і з тобою в усіх місцях твого солодкого тіла. І я страшенно хочу зробити це з нею і почути тихі стогони, що злітають з цих рожевих губ.

Елізабет відводить руку, кинувши погляд на свої ж пальці, яких тільки що торкалися мої губи і шумно ковтає.

 - Дуже смачно, Елізабет, ти була права.

 - Я знала, що вам сподобається.

Крихітка на мій подив посміхається. Я думав заб'ється в панцир і не вилізе звідти до кінця вечора, а ні. Відламує шматок булки і відправляє її до себе в рот. Швидше за все інстинктивно, тому що в очах немає гри або бажання заманити мене. Думка про те, що вона торкається губами пальців, які тільки що пробував я, заводить ще сильніше.

І це тільки початок вечора. Що ж буде, коли їй набридне сидіти і вона вляжеться поруч?