Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 28 

Руслан дуже змінився після того вечора. Він навіть не приходив до мене цілих три дні. Так, я рахувала і чекала на нього. Але він повністю мене уникав. Потім мені взагалі здалося, що я йому стала байдужою. Тому, я почала діяти, хотіла знову привернути до себе його увагу. Взявши свій телефон, знайшла телефон Карини і зателефонувала: 
-Ало, привіт це Вероніка, - одразу уточнила для того, щоб не марнувати часу з поясненням. 
- Так, у мене є твій номер.  
-Як твої справи? - спочатку поцікавилася я. 
-Та, якщо чесно, не дуже весело, - поки вона не вдалася до подробиць, перебиваю її та одразу переходжу до суті: 
- Може зустрінемося і все обговоримо? – сказала я і почула у відповідь: 
-Давай, я тобі скину адресу ресторану, там пообідаємо разом. 
- От і чудово! - з піднесеним настроєм оживилась я. 

Після того, як закінчила розмову, довго ще тримала телефон в руках, як потім все ж таки наважилася. Відкрила смс і почала набирати Руслану повідомлення: «Мені потрібно виїхати в місто. Кинь мені свою точну адресу, щоб я могла викликати таксі». Відправляю і одразу жалкую про це.  
-«Блін, потрібно було щось інше написати», - подумки позлилася на себе. Як тут миттєво приходить відповідь: «Мій водій відвезе тебе куди скажеш!». Його зухвалість переходила всі межі: «Хто ти такий, щоб мені наказувати?». Довго відповіді не довелося чекати: «Вероніка… Або з водієм, або залишишся вдома!». Щоб не доводити себе до нервового зриву, погоджуюся: «Добре!». І прикріпила смайлика з язиком, знаю, що по дитячому, але варто було уявити його фізіономію, то одразу робилося смішно. 
  
Із піднесеним настроєм поїхала до ресторану, де мала зустрітися з Кариною. 
-Привіт Карино, - з привітною усмішкою підійшла до неї. Ми обнялися та розмістилися за столиком, який знаходився на закритій терасі. 
- «Дуже гарне та спокійне місце, потрібно буде поцікавитися на рахунок роботи у цьому закладі», - трішки задумалася про своє. 
Замовивши страви з української кухні, ми перейшли до розмови: 
-Ну, розказуй, що там у тебе, - перша поцікавилися я. 
-  Ми з Владом вирішили взяти паузу у стосунках. Пройшло уже три неділі, а я дуже сумую за ним. 
- А хто вирішив взяти паузу? – а сама не розумію, який в цьому сенс. Люди, або хочуть бути разом, або ні. 
-Не так все просто,  він не дуже простий. 
-О, тут я тебе чудово розумію !- одразу згадала про Руслана. У нас з ним взагалі не зрозуміло, що відбувається і чи взагалі це можливо назвати стосунками. 
- Ну якщо ти сама запропонувала цю паузу? То чому з ним не вияснити це? Скажи, що сумуєш за ним. - підкидала подрузі різні варіанти. 
- Не хочу перша робити крок, він чоловік. - подруга не змінювала своєї позиції. 
Нам уже встигли принести наше замовлення та розлити вино по келихах. 
-Ти розкажи краще, як ти взагалі познайомилася з Русланом? Ти знаєш, я була тоді дуже здивована, коли ти з'явилася з ним у Дубаї. 
-А чому ти здивувалася? - хотіла витягти більше інформації. 
-Ну, він завжди один. Я завжди його побоювалася, якщо на правду сказати. Вони дещо схожі з Владом. Але Руслан більш жорстокіший, мудріший, розсудливіший! В нього були жінки, але жодна не жила в його домі та не ходила з ним на вечірки. - розговорилася Карина. 
-Мені його важко зрозуміти, він тримає мене біля себе, але не підпускає! - відверто зізналася подрузі. 
Далі ми насолоджувалися їжею та вином. Розказували про свої захоплення, плани, було якось невимушено та безпечно. 
-Засиділися ми з тобою, вже восьма вечора, - глянувши на годинник, здивувалася, що так швидко промайнув час. 
-Так і дійсно, ходімо! - підтримала мене Карина. 
Вже через півгодини я зайшла до будинку та одразу помітила світло у вітальні. Ноги одразу повели мене туди, де і зустрілася з Русланом, який розсівся на ліжку та читав щось на ноутбуці. 
-Привіт, - говорю обережно, адже не помітила його настрій. 
-Як посиділи? - одразу задає питання, навіть не глянувши на мене. 
- Добре, - коротко відповіла. І мабуть на цьому мені потрібно було розвернутися і зникнути , але одна пляшка вина зробили свою справу. 
- А ти чим займався цілий день? Сьогодні і вчора? - звучало дуже з претензією, але я не зупиняюся. 
- Можливо, я тобі вже не потрібна і ти мене відпустиш, - говорю, як завжди дурницю, адже взагалі не готова піти від нього. 
Нарешті, він піднімає свої очі на мене. Чим розсіює всю мою впевненість: 
-Ти надихаєш мене на брудні думки кішечко. Хочу твій гарячий та вологий ротик на своєму члені!
Ну знову, ці його брудні залицяння. 
-Ми що, не можемо просто поговорити на якісь інші теми, - випалюю яро. 
Він відкладає свій ноутбук, ліниво складає руки на грудях та промовляє: 
-Ну що ж, давай, поговоримо? - я продовжую стояти наче вкопана. Але він бере ситуацію в свої руки, чим допомагає мені. 
Присядеш на диван поруч біля мене, я тебе не з'їм, так зручніше буде розмовляти, - посміхається своєю загадковою усмішкою, яка підкреслює ще більше його таємничість та чарівність . 
Іду впевнено до нього та присідаю поруч. В ніс одразу вдаряє приємний запах з нотками фруктів та деревини. Хочу до нього доторкнутися, але зупиняю себе. Я мовчу і просто витріщаюся на нього. Добре, що він знову ініціативу бере в свої руки: 
-Ти звільнилася з роботи, чим плануєш зайнятися? - хух, нарешті адекватне запитання.  
- Я мрію вступити до університету, але звісно на заочну форму, щоб ще працювати. 
-І куди ти хочеш вступити? 
- На спеціальність готельно-ресторанна справа. По закінченню університету в мене ще буде плюс практика, тому через п'ять років  можу зайняти хорошу посаду, - замріяно почала говорити, навіть забувши біля кого знаходжуся поряд. Але він швидко опустив мене на землю наступним своїм запитанням: 
- Хочеш я тобі допоможу із вступом. Вибери тільки університет. - хотіла вже його перебити, сказати, що всього доб’юся сама, як він не дав мені цього зробити і продовжив: 
-Або ж, використай гроші, які я тобі надіслав. Бо ти сама розумієш, в наш час, гарні очі, на жаль, нічого не вирішують. 
Я поблідла, мені ставало погано, чи так мені здавалося через хвилювання. Руслан звісно це помітив і чекав на пояснення. 
-Мммм, тут така справа, гроші на жаль у мене вкрали.- він дивиться, наче не вірить мені. 
-І хто ж у тебе вкрав мої гроші?! - останнє чомусь наголошує. 
-Моя подруга Катерина, - напевне, «подруга» вже в минулому. Але чомусь коли я назвала її ім'я, він одразу змінився, ніби розсердився на неї ще більше. Так, я напевно собі вигадую. 
- І як ти плануєш повернути гроші?- заводить в ступор мене цим питанням: 
-Я навіть не думала про це, - відповідаю чесно, нічого не вигадуючи. 
-Ну звісно, гроші все одно ж не твої, так Вероніка. 
-«Це його «Вероніка» завжди звучить так грубо, більше приємніше чути від нього «Ніка»», - знову не туди повели мене мої думки. 
- О, ну ти ж розумієш, вона не навмисне, ти ж нічого не збираєшся їй робити? -  Катьку все ж було шкода. 
-На відміну від тебе я благодійністю не займаюся. 
-Ти ж її не зробиш боляче? 
-Все залежить від неї, - він мене лякає до чортиків, цим,своїм, почорнілим поглядом. 
В мені знову розливається ненависть до нього, хочеться придушити його. Веде себе так, ніби все контролює та має повне право розпоряджатися іншими життями. 
Вмить присувається ближче до мене, бере мене за талію, чим робить маленьку дистанцію між нами. Я намагаюся відвернутися від нього, але він одною рукою міцно хапає мене за підборіддя та говорить: 
-Ти занадто ідеалізуєш людей. Час ставати дорослішою та вчитися розбиратися в людях! 
-Ти маєш рацію. І почати потрібно з тебе! - вириваюся з його рук, підводжуся, прямую до своєї спальні та голосно гримаю дверима.  
-«Ненавиджу його!» - тільки й повторюю це в своїх думках. Однак, є в його словах правда. Я дійсно занадто довіряю людям, а потім сильно розчаровуюся, але це не дає мені право чинити правосуддя над ними. І чому він такий черствий?!  
Потрібно негайно щось придумати, щоб врятувати Катерину. Але, що робити поки і не здогадувалася . 
Все ж таки, він не наполягав на інтимні, що досить дивно. З Діаною розважається, а мене тримає, щоб тільки знущатися. Знову розгулялася моя уява. Викликаючи ще більше розчарованості у тому, що я нічого не можу вдіяти з цими, мабуть, хворими почуттями до нього. 
Вечір цього дня, здавалося, уже ніщо б не могло зіпсувати, але пролунав дзвінок, на екрані засвітився номер мами….