Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Рада вже давно відійшла до Мерліна та Філіпа і стала поруч із батьком обмінявшись усмішками. Це був справді чудовий день.

Сидячи на своєму троні, Філіп нахилив голову вбік. Наскільки ж незвичною була картина. Його вже не бентежило, що за присутність двох монархів усі забули. І він не збирався втручатися в цей зворушливий момент. Одна скупа сльоза таки скотилася в нього по щоці.

  Кірт напружено у натовпі виглядав знайоме обличчя. Він раптом чогось злякався. В останній раз він бачився з ними ще раніше – на весіллі Альбрехта.

- Он диви. Це вона? - смикнув його за рукав Богдан, показуючи на біляву дівчину з маленьким хлопчиком на руках.

Кірт простежив за його рукою, і серце шалено забилося в грудях. Змахнувши сльози, хлопець кинувся до дружини і сина.

- Кірт? - дівчина охнула, залившись сльозами.

- Поля… - перехвилювавшись Кірт не зміг підібрати слів. - А це…

- Ян – твій син. – впоравшись із собою, відповіла дівчина.

Хлопчик був дуже схожий на батька, ті самі темно-карі очі, ніс, губи, тільки волосся, як у матері – світле. Слова виявилися зайвими. Пауліна передала йому на руки сина. Ян круглими здивованими очима дивився на батька, а сам Кірт дякував богам за те, що вижив і зустрівся з ними.

- Кірт?! - вигукнула одна з жінок. - Як ти змінився, хлопче!

Хлопець обернувся і розплився в посмішці.

- Здрастуйте, тітка Шура. Я так радий вас бачити!

– Кірт? Це ти? - почулося з усіх боків.

Тепер і він був у центрі уваги. Альбрехт усміхався, дивлячись, як тепер обіймають його друга. Більшого щастя він і побажати не міг.

Кірту довелося повернути дитину Пауліні, оскільки жителі його рідного Рамплура були настільки раді, що хотіли скоріш обійняти.

Альбрехт розреготався, змахуючи з очей залишки сліз та дивлячись, як друг намагається звільнитися. Повернувши голову, хлопець завмер – адже він зовсім забув за інших.

Поплескавши по плечу старого пекаря, він шепнув йому на вухо «імператор», за хвилину вже всі дивилися прямо на трон. Настала мертва тиша.

Філіп де Аурельо розгубився від такої реакції, але поспішив швидко зібратися.

- Вітаю жителів хороброго Рамплуру. Сподіваюся ви добре дісталися?

По залі промайнуло шепотіння. Альбрехту було цікаво, як відреагують його знайомі на Філіпа, але у наступну мить усе стало не важливо. Біля дверей стояла темноволоса дівчина у простій шерстяній сукні, що аж ніяк не ховала її великий живіт. Поряд з нею знаходився якийсь чоловік, Альбрехт його ніколи ще не бачив. Зустрівшись з ним поглядом чоловік помітно напружився.