Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Вже в друге за вечір земля йшла у нього із під ніг. У вухах задзвеніло.

«Ада…»

На дерев’яних ногах він підійшов до дівчини, в очах якої розливалася тривога та страх. Альбрехт не розумів чого саме боялась вона? Але раптом зрозумів чого він боявся увесь цей час, хоча це й було жахливо з його боку.

- Адалін? – язик не хотів слухатися.

- Альбрехте. – дівчина сховала очі.

- Анжей. Я чоловік Адаліни. – привітався чоловік, що стояв поряд з Адою. – Ваша високість… Я усе знаю… І хотів би просити… - він запинався.

Ада врешті підняла очі та знов присоромлено сховала. У її очах також був той самий страх.

- Не дуже розумію… - збрехав Альбрехт. Бо він нарешті зрозумів чого вони так бояться.

- Адалін була вашою дружиною. Вона думала, що ви померли. Оплакувала вас, бо думала, що ви загинули. Ми тільки нещодавно одружилися, та чекаємо на дитину… Якщо буде ваша ласка… Я хотів просити вас….

Альбрехт зрозумів, що йому не зможуть дати чітку відповідь, тому довелося із себе вичавлювати ці слова.

- Я не буду розбивати вашу сім’ю. – йому здалося що вони одночасно полегшено видихнули. – Я радий, що ти жива та здорова. Я увесь цей час думав, що ти загинула. Адо, ти ж також була у будинку моєї матері.

- Ні. – дівчина врешті змогла підняти на нього погляд, та вже не намагалася знов сховати. – Перед тим як до нас приїхали карателі я пішла до батьків. Якби ж я могла тоді чимось допомогти… - у її очах забриніли сльози.

- Не картай себе. Ти ні в чому не вина. – проковтнувши клубок, що став у горлі, сказав Альбрехт. – Тобі не можна хвилюватися. Я щиро бажаю вам щастя.

Повернувши голову Альбрехт зустрівся з запитальним поглядом Ради. Вона не могла не помітити його дивну реакцію.

- Пробачте, мені треба на хвильку відійти. – розвернувшись на підборах, хлопець швидким кроком пішов до стіни де стояла подруга. – Я щось пропустив? – спитав він вже у неї.

- Філіп сказав, що вже давно розпорядився за святкову вечерю. – промовила дівчина, ніби у трансі. Вона увесь цей час не зводила погляд з Ади, що разом з чоловіком тепер підійшла до інших. Невже зрозуміла?!

- Так. То була Ада, моя колишня дружина. – передуючи її запитання повідомив хлопець.

- Колишня? – Рада розгублено промовила це слово. У очах спалахнула недовіра.

- Так. Так, як усі вважали мене мертвим… Вона знов вийшла заміж та зараз вагітна. Вони боялися, що я стану вимагати відновити наш шлюб.

- І ти не став робити цього? Чому? – здається щиро не розуміла Рада.

- Бо наш шлюб помер тоді разом з нами. Я не хочу руйнувати життя людині яка мене не кохає, і яку не кохаю я.

Рада полегшено видихнула, опустивши очі.

- Пробач. Я не мала… цей допит не правильний.

- Я усе розумію. – усміхнувся Альбрехт милуючись її надзвичайно красивим обличчям з легким рум’янцем.  

- Тепер ти задоволений? Не будеш більше докоряти себе? – впоравшись з емоціями, вже більш весело спитала вона.

Альбрехт похитав головою, як ляльковий песик.

- Це найкращий день у моєму житті, люба.

Рада усміхнулася, на те, з якою ніжністю він це сказав.

- Іди до них!

Хлопець здивовано і розгублено глянув на неї.

- Я підійду до вечері! Ти маєш бути з ними! – повторила вона.

Очі хлопця від чогось знов почали зволожуватися від сліз.

- Якщо раптом ми колись посваримося і не будемо розмовляти, знай, що я вдячний долі, що тоді зустрів тебе біля річки. Дякую. – легко чмокнувши її у щоку, хлопець пішов до рамплурців.

Тільки тепер Рада побачила втомленого, але усміхненого Дерика, він сидів біля стіни на стільці.

   Поклонившись перед Мерліном та Філіпом, Рада підійшла до нього.

- Я все зробив правильно, пані? – стомлено спитав Дерик. - Вони не послухали мене! Я сказав, що ви зараз зайняті, треба попередити.

- Ти молодець! Все пройшло навіть краще, ніж планувалося. У Альбрехта здається стався шок! Сподіваюся він більше не буде картати себе за минуле. – засміялася вона. – Кірт тепер не випускає сина з рук!

- Я радий. Чи можна мені піти відпочити?

- Так звичайно! Я попрошу, тобі принесуть настоянку, щоби ти швидше відновився! - дівчина поплескала його по плечу. - Якщо зможеш приходь на свято!

Хлопець кивнув і пішов геть. Рада покрутила головою, побачивши, що бальна зала майже спорожніла. Тихо розсміявшись з думки, що прийшла їй у голову, дівчина вирішила повернутися у спальню. Це просто збіг? Не може ж таке бути, що Філіп навмисно дозволив їм зустрітися саме при таких умовах. Щоб бачили усі.

Зітхнувши, Рада йшла коридором до їх з Альбрехтом спільної кімнати. Її також переповнювало щастя у якому не було місця ревнощам. Вечір має бути насиченим. А перед ним треба добре відпочити.

* * *