Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

“Лайоне прибери дах!”

Не витримавши такої напруги ховаю назад магію, бо ще підтримувати настільки довго хвилю було до біса важко! Обпершись втомлено об шип, з очікуванням дивлюся на маєток.

Хоча б вийшло.

Минуло хвилин п’ять, поки прямо на моїх очах не почав розкриватися дах! Він розходився у різні боки відкриваючі величезну кімнату, посеред якої стояв Лайон що дивився прямісінько на нас. Люди у синій формі стурбовано заворушилися, тому поки вони не второпали що саме сталося ми поспішили приземлитися прямо у маєток на другий поверх. 

Коли я з Грейсоном злізли з дракона який сам вже встиг прийняти людську подобу. Лайон повернув дах на місце.

– Що ви тут робите?! – шоковано запитав Лайон як тільки повернувся до мене. Він насторожено окинув поглядом дракона і Грейсона на якому затримався трохи довше, недобре наморщивши лоба.

– Мені довелося повернутися.

– Вам не можна було повертатися! Ви взагалі бачили що коїться у місті й навколо маєтку!

– Так – втомлено видихла, бо подорож і використання магії забрало ледве не всі сили.

– Ох живі душі! – у проході дверей з’явилася Ненсі що ахнула, як тільки мене побачила, одразу змірявши суворим поглядом як і Лайон. Та одразу пом’якшилася коли угледіла у якому потріпаному стані були ми всі.

– Ходімо до гостьової, там ви зможете трохи відпочити й повечеряти – покликала нас за собою крадькома гостро зиркнувши у бік Грейсона. 

Та що це з ними?

Та як тільки ми зібралися йти вона нас одразу зупинила, а якщо точніше лише двох:

– А вам юна леді не завадило б спочатку вмитися і вам… – Ненсі затихла вимогливо подивившись на дракона.

– Соні Белас можна просто Соні – швидко представився дракон під суворим поглядом моєї войовничої покоївки.

– І тобі Соні Беласе потрібно вимитися! І одягнутися! Не личить чоловікові розгулювати серед купи людей тільки в одних штанях!

– Так мем… – засоромлено погодився дракон.

– Ненсі припини тиснути на бідного хлопця – намагалася відірвати її від дракона що вже був червоніший за рака – А де Єва? Лайон писав що її скерипі пошкодилося.

– Та нічого з нею все добре – відмахнулася – тільки ходить по маєтку без однієї руки, от і все! Вже всі вуха протріщала що хоче собі нове тіло! А зараз сидить десь на кухні.

Схоже Єва і справді про це багато говорила раз Ненсі так, буркотливо розповіда. Та все ж мене непокоїть те, як Тінь дістав пасмо її волосся.

– До речі, а де Дикий? – запитав Лайон зиркнувши скоса на Соні, а потім вже на мене.

– Він зараз у Драґарі… виникли деякі ускладнення… тому він поки що залишився там. – я стисла губи у тонку лінію вчепившись руками у рукави сорочки. 

– І які… – почав був Лайон та Грейсон його перебив.

– Давайте краще Марія зараз приведе себе до ладу, а за вечерею ми вам усе розповімо.

Мені здалося чи це прозвучало трохи з натиском, бо Лайон трохи нахмурився невдоволено зиркнувши у бік темного.

– Так! – вигукнула Ненсі сплеснувши в долоні що всі здригнулися від несподіванки – Ви двоє – вона вказує на Лайона і Грейсона – припинили негайно! Краще проведіть хлопця до його кімнати, щоб той вже нарешті вимився і одягнувся! А я допоможу Марії! Все! Киш! Киш звідси! – розігнала всіх по своїх кутках.

На моїх втомлених губах розтягнулася радісна посмішка від вже такої рідної буркотливої покоївки що постійно за всім стежить.

******

Ми з Ненсі дійшли до моєї кімнати.

– Я зараз наберу ванну, а ви поки що роздягайтеся – докинула вже сховавшись у ванній кімнаті.

Роздався плескіт води. Я застигла посеред кімнати не вірячи що нарешті повернулася назад. Все залишилося так само як і коли ми полетіли до Драґару.

По щоці скотилася гаряча сльоза яку я поспішила витерти брудним рукавом. Та від пильного Ненсіного ока мені не вдалося нічого приховати.

– Ну. Чому застигли? Мерщій до ванної поки вода не вистигла! – скомандувала не подавши вигляду за що я була їй вдячною.

Скинувши з себе вже не зовсім білу сорочку з якої й досі сипався пісок, швидко булькнулась у теплу воду нарешті вимившись від бруду.

Надягнувши м’яку, темно червону сукню з відкритими плечима що обрала для мене Ненсі. Я сіла перед туалетним столиком, дивлячись на власне відображення поки Ненсі висушувала рушником мені волосся. Не вільно мій погляд впав на місце між плечем і шиєю де була шлюбна мітка. Я приховано-глибоко вдихнула, бо знову відчувала як на очі накочується зрадлива волога.

– Ви нарешті скажете мені що сталося? – рівним голосом запитала Ненсі що витирала обережними рухами мокре волосся.

– Ти про що?

– Пані Маріє, я вам вже казала що у вас все на обличчі написано. Так, що ви мене не обдурите, як і ваші очі на мокрому місці.

– …

– Щось з драконом? Чому ви повернулися без Ноксора?

– Він не зміг повернутися зі мною, виникли деякі ускладнення через які він затримається – прохрипіла, зім’явши поділ сукні міцніше.

– Знову брешете!

– Ні…

– Так! – дзвінко мене перебила поглянувши мені у вічі через відображення у дзеркалі – Я добре вивчила цього дракона за цей час і що я точно зрозуміла так, це щоб його не затримало, то цей капосний дракон нізащо б тебе не відпустив саму! Він б скоріше кинув те все і пішов разом з тобою! І в це я повірю куди більше, ніж в те що ви мені тільки що сказали!

Я відвела погляд від відображення, позаду почулося стомлене зітхання. Ненсі підвинула стілець і сіла біля мене.

– Маріє – вона накрила мою руку своєю, її голос вже не був такий дзвінкий – дитино що сталося? Я ж бачу що ти дуже переживаєш що його зараз тут немає.

– Ненсі він… – мій голос зірвався.

– Ну, ну не треба лити сльози – вона пригорнула мене до себе – все заспокойся і розкажи все як є.

Я шумно шморгнула носом, витерла сльози хустинкою яку подала мені Ненсі. І я їй все розповіла від самого початку коли на нас напали і до того моменту що Ноксор зараз знаходився у глибокому сні й невідомо коли він прокинеться.