Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бельгійський вартовий розбудив мене, коли ми під'їжджали до Бонна.
— Вставай,— сказав він,— протри очі, воля близько!
І я випростався й почав думати про всіх тих, хто, бувало, сидів на кухні, під кавовим млинком моєї матері: прогульники, яким вона розганяла страх перед контрольною роботою; нацисти, яких вона намагалася перевиховувати; ненацисти, яких пробувала підбадьорювати,— всі вони сиділи на стільці під кавовим млинком. А біля них лунали слова потіхи й звинувачення, слова на захист і для попередження; гострими словами мати руйнувала їхні ідеали, лагідними — дарувала те, що перебуде нинішні часи: милосердя — немічним, потіху — переслідуваним.
Старе кладовище. Ринок. Університет. Бонн. Через Кобленцьку браму до Двірського парку.
— Adieu,— сказав бельгійський вартовий.
А Мізинчик попросив:
— Напиши мені! — Його дитяче обличчя було втомлене.
— Гаразд,— сказав я,— надішлю тобі всього свого Тухольського.
— От добре! — зрадів він.— І Клейста теж?
— Ні,— сказав я,— лише те, що в мене є у двох примірниках.
Перед ворітьми в колючій дротяній загорожі, якими нас остаточно випускали на волю, стояв чоловік між двома великими кошиками для білизни: в одному було повно яблук, у другому — кілька брусочків мила.
Чоловік вигукував:
— Вітаміни, браття! Одне яблуко — один брусочок мила!
Я відчув, як у мене потекла слина — я вже забув, які й вони, ті яблука; я дав йому брусок мила, взяв яблуко й тут-таки надкусив; я стояв і дивився, як із воріт виходили інші; чоловікові вже не доводилося нічого гукати; торгівля точилася мовчки: він діставав із кошика яблуко, одержував брусок мила й кидав у другий кошик — лунав глухий, але виразний звук; не всі брали яблука — не кожен мав мило, однак уся процедура відбувалася так швидко, як у крамницях самообслуговування, і коли я доїв своє яблуко, в торгівця було вже півкошика мила. Все робилося хутко, безупинно й мовчки; навіть найощадливіші та найрозважливіші не могли опертися спокусі, і мені ставало їх шкода. Вітчизна тепло зустрічала своїх синів вітамінами.
Минуло чимало часу, перше ніж я знайшов у Бонні телефон; кінець кінцем якась дівчина на пошті сказала мені, що телефони є лише в лікарів та священиків, і то лише в тих, що не були нацистами.
— Вони так страшенно бояться «вервольфів[36]»,— мовила вона.— Чи не знайдеться у вас часом сигаретки для мене?
Я дістав з кишені виміняний тютюн і спитав:
— Вам скрутити?
Але дівчина сказала, що не треба, вона вміє й сама, і я дивився, як вона дістала з кишені пальта цигарковий папір і дуже швидко та спритно скрутила собі товсту цигарку.
— Кому ви хочете подзвонити? — спитала вона.
І я відповів:
— Дружині.
Вона засміялась і сказала, що я не схожий на одруженого чоловіка. Я й собі скрутив цигарку й спитав, чи не знає часом дівчина, як би це продати брусок мила; мені потрібні були гроші — гроші на дорогу, а я не мав ані пфеніга.
— Мило? — сказала вона.— Ану ж покажіть!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту», після закриття браузера.