Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

1 385
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях королів. Хроніки Буресвітла" автора Брендон Сандерсон. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 328 329 330 ... 378
Перейти на сторінку:
із лантуха зав’язку, витяг жилет і незграбно накинув через голову. Він не став марудитися зі шнурівкою по боках, а натомість, перестрибуючи невеличку скельну формацію, надяг шолома. Наостанок дійшла черга щита, на якому, хрест-навхрест прив’язані спереду, гримотіли червоні паршендійські кістки.

Навіть длубаючись з обладунками, він без особливих зусиль добряче випереджав перевантажені мостонавідні команди. Його заряджені Буресвітлом ноги були прудкі та надійні.

Спів лучників-паршенді просто попереду різко урвався. Декілька з них поопускали зброю, і хоч туди залишалося ще далеченько, щоб розгледіти обличчя, він нюхом відчував їхній сказ. Каладін на це й очікував. І навіть сподівався.

Паршенді залишали своїх мертвих. Та не тому, що їм, мовляв, начхати: просто переміщувати покійних вважалося в них виявом жахливої неповаги. Здавалось, гріхом було навіть торкнутися небіжчика. Ну а якщо так, то опоганити трупи й прихопити у бій обладунки з кістками мало означати щось неуявно гірше.

Щойно Каладін наблизився, як лучники затягнули іншу пісню. Швидку й шалену — радше скандування, аніж наспів. Ті, що були поопускали зброю, тепер знову її здійняли.

І всі вони в будь-який спосіб намагалися вбити блюзніра.

У Каладіна полетіли стріли. Дюжини стріл. Їх випускали не злагодженими залпами. Ті свистіли поодинці — стрімко й нестямно, — бо кожен лучник намагався поцілити за першої ж можливості. На святотатця летів смертельний рій.

Пульс Каладіна несамовито забився, і він ухилився ліворуч, зістрибнувши з невисокого камінного пагорбка. Стріли протяли повітря в небезпечній близькості від цілі. Але заряджені Буресвітлом м’язи реагували миттєво. Він ухилявся, скільки міг, а тоді, рухаючись зигзагами, повернув у протилежному напрямку.

Четвертий міст позаду Каладіна досяг зони ураження лучників, але туди не полетіло жодної стріли. Інші команди теж залишилися без уваги: більшість паршенді зосередилися на ньому. Стріли линули все жвавіше, розпорошуючись довкола й відскакуючи від щита. Одна з них, проносячись мимо, розкраяла йому руку, а інша вдарилась об шолом і ледь не збила його з голови.

Рана заюшила не кров’ю, а Світлом і, на Каладінів подив, почала повільно затягуватись. На шкірі виступив іній, а запас енергії поступово виснажувався. Він втягнув її більше, зарядившись аж до видимої осяйності. Й ухилявся, вертівся, відскакував, мчав.

Його загартовані в битвах інстинкти впивалися новонабутою швидкістю, і він щитом збивав стріли, що пролітали в повітрі. Неначе тіло давно прагнуло такої здатності й було народжене, щоби сповна скористатися перевагами Буресвітла. Упродовж усього попереднього життя він існував — мляво й безпорадно. А тепер от зцілився. Він не вийшов за межі власних можливостей — ні, він нарешті їх досягав.

Зграя стріл жадала його крові, але Каладін ухилився від них, діставши ще один поріз на руці, але відбивши решту щитом чи нагрудником. Черговий наліт — і він рвучко здійняв свій захист, побоюючись не встигнути. Але древка змінили курс і, зробивши дугу, врізалися в дерево. Самонавелися на нього.

«Я притягую їх до щита!» Йому згадалися дюжини мостових вилазок, коли стріли впиналися в деревину поблизу його рук, що трималися за держаки. Завжди промазуючи на якийсь мізер.

«То скільки ж часу я вже це роблю? — подумав Каладін. — І скільки стріл притягнув до моста, відштовхнувши від себе?»

Йому нíколи було підраховувати. Він і далі рухався, ухиляючись. Відчував повів стріл, що пролітали в повітрі, чув їхній свист, у нього бризкали скалки, коли ті, ламаючись, вдарялися об камінь або щит. Він сподівався відволікти від своїх людей хоча би декого з паршендійських лучників, але й гадки не мав, що спричинить таку гостру реакцію.

Частина його єства нетямилася від захвату, вивертаючись, ухиляючись і відбиваючи зливу стріл. Але він почав видихатися. Спробував втягнути ще Буресвітла — але де там. Усі сфери були осушені. Він запанікував, не припиняючи вертітися, але раптом потік стріл став слабнути.

Каладін налякано усвідомив, що мостонавідні команди обігнули його з боків, залишивши тому місце й далі бавитися з ворогом, а самі промчали мимо й опустили свої вантажі. Їхній настил був встановлений, і кавалерія саме перетинала його, готуючись до атаки на лучників. Попри це, деякі паршенді, оскаженівши від люті, усе ще не припиняли обстрілу. Верхівці завиграшки стинали їх, зачищаючи територію та готуючи плацдарм для піхоти Садеаса.

Каладін опустив щита, який наїжачився стрілами. Він заледве встиг передихнути, як до нього, волаючи від радості, збіглися мостонавідники, і ледь не збили з ніг у пориві захоплення.

— Ти придурок! — вигукнув Моаш. — Буря на твою дурнувату голову! Що це було? І що ти собі думав?

— Фантастика! — озвався Скеля.

— Так і до загибелі недовго! — дорікнув Сиґзіл, проте його зазвичай суворе обличчя прикрасила усмішка.

— Прародителю бур, — докинув Моаш, висмикуючи стрілу з наплічника командирського жилета. — Ти тільки поглянь.

Каладін опустив очі та з подивом виявив, що в полах жилета й сорочки — там, де він заледве уникав попадання — зяяла дюжина дірок. А три стріли застрягли в шкірі обладунку.

— Буреблагословенний, — промовив Шрамм. — Що тут іще сказати?

Командир відмахнувся від їхніх похвал. Його серце несамовито калатало. Він був наче знетямлений: вражений тим, що вцілів, задубілий від спожитого Буресвітла й такий знесилений, ніби здолав маршрут підвищеної складності для бігу з перешкодами. Каладін глянув на Тефта, звівши брову, і кивнув на капшук, привішений до пояса.

Той похитав головою. Він уважно спостерігав: випари Буресвітла, що здіймалися з тіла хлопця, залишалися непомітними для глядачів — на заваді було світло дня. Та все ж те, як ухилявся від стріл командир, не могло не здатись чимось неймовірним і без настільки очевидного підтвердження. І якщо про нього й раніше побутували легенди, то після цього вони мали тільки багатократно примножитись.

Каладін обернувся, щоби глянути на війська, які проходили мимо. І в той момент він дещо усвідомив. На нього все ще чекала розмова з Маталом.

— Шикуйся, хлопці, — наказав командир.

Обслуга неохоче підкорилася, ставши довкола нього у дві шеренги. Попереду, біля їхнього мосту, стовбичив Матал. Той виглядав занепокоєно, і мав для цього всі підстави. Бо під’їжджав Садеас. Каладін зібрався з духом, пригадавши, як його попередня перемога — коли вони залучили бокове перенесення — наприкінці обернулася поразкою. Він завагався, а тоді поспішив уперед, до настилу, де Садеас от-от мав порівнятися з Маталом. Його люди кинулися вслід.

Він приспів саме в ту мить, коли його безпосередній керівник шанобливо вклонявся Садеасу, закутому в свою прославлену червону Сколкозбрую. Каладін і його команда зробили те саме.

— Авараку Матале, — промовив

1 ... 328 329 330 ... 378
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях королів. Хроніки Буресвітла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"