Читати книгу - "Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав"

В ніс бив сильний запах чорного чаю...
Я відчувала,  що лежу .
Схоже , на ліжку . Здається , одяг  все ще на мені , і це радувало ...

Далеко почувся звук мобільного телефона і мене тряхнуло.
Невже він ще тут ?
Було страшно думати про те , що він міг зробити зі мною . А не думати - не можливо .

Лежачи я прислухалася до свого тіла . Жахливо боліла голова , щелепа  , але іншого дискомфорту не було . І я трохи заспокоїлася .

За хвилину почулися спокійні , важкі кроки . До мене наближався чоловік . Притаївшись , я чекала . Не знаю чого саме ...
Відчувала як він зупинився поряд ,  втягнула носом повітря і мене наче вдарило струмом . Цей запах....
Очі відкрилися в ту ж секунду і повернувши голову , поруч в кріслі я побачила Адама .
На його колінах лежав ноутбук і чоловік швидко натискав пальцями по клавішах .

- Як ти ...?- спробувала промовити я .
Та не змогла продовжити , так сильно пересохло в горлі .

- Емма...
Адам  піднявся , присів поряд і підніс до моїх губ чашку з міцним чорним чаєм .
- Попий ... Після таких таблеток пересихає горло.

Таблеток  ? Скільки я була без тями ?
Я дивилася на чоловіка поряд і не впізнавала його погляду .
Жорсткий , холодний , чужий...

- Як ти  тут опинився ?- тихо промовила я , лягаючи назад на подушку .
- Я прийшов до Назара .

Назара ? Хто такий Назар ..? Я нічого не могла зрозуміти .

- Назар ?- перепитала я .
На моє питання я тільки побачила усмішку . Хоча цей грізний вискал мало був схожий на неї.

- Ти навіть не знаєш як звати того , з ким заводиш стосунки ?- наче виплюнув у мій бік Орлов .

Які ще стосунки ? 
Голова гуділа і це не давало нормально думати . Але я згадувала кожну хвилину до того як втратила свідомість .
Стоп ! Звідки Адам знає як звуть того покидька ?!
Та я не встигла спитати , як вже почула відповідь .

- Не треба вигадувати що сказати . Назар вже все мені пояснив . Ти не врахувала того , що ми друзі .

Зараз я вже взагалі нічого не розуміла .

- Тобто, ти вважаєш що я завела стосунки з іншим , поки тебе не було ..? А в номері його втратила свідомість від щастя ?- стараючись втовкмачити в голову цього дурня істину , збираю всі сили  .
- Швидше від ... та мене вже це не обходить .

Адам швидким кроком направляється  до дверей . А потім різко повертається  заглядає  прямо в мої очі .

- Я шкодую що зустрів тебе в ту ніч ...
- Яку ніч ?
- Нема сенсу більше брехати  .- хмикнув чоловік і вийшов з кімнати .

Про що він говорив я зрозуміла майже відразу ....
Звісно... Не дарма його машина здалася мені знайомою ....
І запах ...
Це був Адам .
Ось тільки про яку брехню він тут говорив...
На губах з'явилася посмішка . Та за секунду вона зникла .
Я почула як закрилися вхідні двері .
Він пішов ...

Та що йому міг сказати цей Назар ? 
В середині все тіло боліло , а серце наче розтоптали . 
Він так дивився , так говорив ...наче я не дівчина , а шльондра...
Ніколи в житті мене так не принижували . В цю секунду я відчувала себе ганчіркою , в яку витерли брудні ноги ...

Хотілося ревіти. І сльози ледве вдавалося стримати . Як раптом я почула що хтось увійшов в номер .
Повернувся?
Перше що спасти на думку .

За дверима почулося шарудіння , а коли вони відкрилися в кімнату тихо увійшла Іра .

- Емма ..?- здивовано дивилася на мене подруга .
- А ти як тут ..?
- На рецепшені сказали що в  номер терміново потрібна покоївка. І викликали саме мене . Уточнили що людині потрібна допомога. А ти що тут робиш ?! Там всі вже тебе обшукалися. Я тобі разів сто набирала .
- Я не знаю де мій телефон ...- винувато опустила я погляд .
- Олена Григорівна тобі голову відірве...- з жалістю промовила дівчина .
- Допоможеш встати ?- піднімаючись на ліктях , довелося просити Іру.
- Звичайно .

Вона допомогла мені сісти , тому що все тіло наче потерпло . А потім стягла з мене ковдру і наче завмерла .

- Що це таке ?

Опустивши очі я зрозуміла що мій одяг зник , натомість на мені красувалася чоловіча біла сорочка ...
Що відбувається ?

- Де твій одяг  ?! Чому ти в такому вигляді ? - майже кричала Іра .
- Я не знаю... Та він точно не встиг нічого зробити ...- я була в цьому впевнена .

Сльози почали текти самі собою ...і я відчула міцні дружні обійми ...
 

- Що тут відбувається ??- за Ірчиною спиною почувся голос старшої .

Подруга відразу накинула на мене ковдру і відійшла в бік .

- Емма знайшлася ...вона трохи захворіла ...але вже все добре ...- швидко говорила дівчина , але Олена Григорівна не зводила з мене очей .

- Зубіна , іди працюй .- грізно вимовила жінка .
І Іра з жалістю глянувши на мене вийшла з кімнати . А потім я почула як двері номера закрились .
Тільки тоді Олена Григорівна підійшла ближче, сіла в крісло де недавно ще сидів Адам і видихнула.

- В цьому готелі клієнт завжди правий, навіть якщо він не правий . Та є одне але . Ніхто не може ображати людей за яких я відповідаю . А якщо таке станеться , винуватий понесе покарання . Обов'язково.- вона говорила спокійно і впевнено , дивлячись мені прямо в очі .

І , сказати правду, я не очікувала почути таких слів .

- Що він зробив ?- спитала жінка .
- Нічого ... Я впевнена .- опустила я очі.

Олена Григорівна піднялася , поправила свою форму і повернулася до мене .

- Сьогодні ти можеш іти додому . Тебе відвезуть на службовій машині . А завтра зранку повертайся до своїх обов'язків.

Договоривши , вона просто пішла .

А я лежала на великому ліжку і дивилася на білосніжну стелю ...
Щоб там не говорив Назар , як Адам міг йому повірити ? 
Як міг подумати що я зрадила його ?
Сил думати не було , тому піднявшись я закуталася в халат , який висів в ванній кімнаті і пішла до ліфта .

     ***