Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

На початку четвертого місяця Ооїґімі розродилася дівчинкою. Хоча це й не була знаменна подія, але з огляду на велику радість імператора Рейдзея багато хто, починаючи з Правого міністра, прислав щедрі подарунки. Тамакадзура цілими днями няньчила внучку вдома, де та народилася, і не могла намилуватися нею. Та оскільки імператор Рейдзей наполягав на поверненні дружини, то на п’ятдесятий день від народження дитини, Ооїґімі переїхала назад у палац Рейдзея. Хоча імператор Рейдзей вже мав одну дочку, але новонароджена принцеса була такою довгожданою і такою красунею, що радість переповнювала його через край. Він майже не залишав покоїв породіллі, і служниці ньоґо Кокіден не приховували свого незадоволення.

Хоча ньоґо Кокіден й Ооїґімі знаходили спільну мову, але між їхніми служницями безперестанку виникали суперечки, тож врешті решт почали збуватися найгірші побоювання Цюдзьо, старшого сина Тамакадзури, який, на жаль, виявився найпрозорливішим. «От і будуть вони між собою сперечатися, — непокоїлася Тамакадзура. — І чим усе це скінчиться? Невже доньці судилося зазнати глузувань і образ? Прихильність імператора Рейдзея, велика, але, якщо особи, що давно служать у нього, будуть відкрито її зневажати, то її життя стане нестерпним». Крім того, Тамакадзура дізналася від людей, що нинішній Імператор усе ще почувається ображеним і не приховує цього, тому вона, зовсім розгубившись, навіть подумувала влаштувати на придворну службу молодшу дочку, передавши їй своє звання. Тамакадзура давно вже мала намір відмовитися від своїх придворних обов’язків «найсі-но камі{144}», але через численні перешкоди не могла отримати на це дозволу. А от тепер, згадавши про заповіт її покійного чоловіка і спираючись на приклади з далекого минулого, нинішній Імператор дав на це згоду. Виходить, начебто Тамакадзура довго чекала дозволу на відставку з посади «найсі-но камі» тому, що так розпорядилася доля її молодшої дочки.

Вона сподівалася, що дочка зможе зайняти в Імператорському палаці гідне місце, і лише згадка про Куродо-но сьосьо бентежила її. «Його мати звернулася до мене щодо Ооїгімі, і я пообіцяла віддати Нака-но кімі її синові, що ж вона подумає тепер?» — бідкалася Тамакадзура і, щоб хоч якось виправдатися, через Бена передала Правому міністрові такого листа: «Його Величність наполягає на своєму, але я побоююся, що люди казатимуть, начебто я переоцінюю своїх дочок, якщо висуваю на таку високу службу...»

«Імператор має підстави бути незадоволеним, — відповів міністр. — Бо з Вашим придворним званням неприпустимо ухилятися від своїх обов’язків. Раджу Вам якомога швидше вирішувати справу з дочкою...»

І от, заручившись передусім згодою імператриці-дружини Акасі, Тамакадзура віддала свою молодшу дочку на службу в Імператорський палац. «Якби був живий міністр, ніхто не посмів би гребувати нами...» — зітхала вона. Імператор, наслухавшись про красу та шляхетність старшої дочки Тамакадзури, спочатку не зрадів з такої заміни, але невдовзі тонкий розум і вишукані манери молодшої заволоділи його серцем.

А тим часом Тамакадзура, звільнившись від обов’язків «найсі-но камі», задумала постригтися у монахині, однак сини заперечували, бо, мовляв, вона не матиме душевного спокою для молитви, якщо постійно переживатиме за дочок, і порадили дочекатися, допоки не зміцніє їхнє становище.

Погодившись із синами, Тамакадзура іноді таємно навідувалася в Імператорський палац, а от у домі імператора Рейдзея вона не бувала навіть за найстриятливіших обставин, оскільки він, як і раніше, настирливо виявляв їй свою прихильність. Вона віддала старшу дочку імператорові Рейдзею у пам’ять про минуле, щоб таким чином відкупитися за колишню провину перед ним. Мало хто схвалював її вибір, але, не звертаючи уваги на невдоволення рідні, вона все-таки наполягла на своєму. І тепер не хотіла, щоб навіть жартома на неї впала підозра у легковажності, негідної її поважного віку. Оскільки вона не наважувалася відкрити дочці справжню причину свого небажання відвідувати її, то та почувалася ображеною. «Я завжди знала, що батько любив мене набагато більше, — нарікала вона. — А мати віддавала перевагу сестрі, як-от під час тої суперечки через вишню, коли вона, не вагаючись, стала на її бік. І так бувало завжди. Тож не дивно, що вона і тепер нехтує мною». Імператор також гнівався. «Зрозуміло, чому ваша мати уникає нас, — казав він. — Їй просто неприємно бачити свою дитину поруч з таким старим, як я». А от прихильність до Ооїґімі у ньому зростала щодня.

Через кілька років вона народила хлопчика. Оскільки жодна жінка з багатьох в оточенні імператора Рейдзея протягом років не привела на світ сина, то людей глибоко вразило, як пощастило Ооїґімі. Імператор Рейдзей нестямно радів, але водночас і дуже шкодував, що це дитя не народилося до його зречення від престолу. Тоді він зумів би краще розпорядитися його майбутнім. Не те, що тепер. Досі він тішився лише Першою принцесою, а от тепер, після народження ще двох чарівних дітей, сповнений безмежної вдячності до Ооїґімі, виказував їй ще більшу прихильність, зрозуміло, що ньоґо Кокіден не могла не відчути ревнощів через таку надмірність. Тепер з будь-якого приводу виникали неприємні події, які неминуче спричиняли напруження у стосунках обох жінок. Зазвичай у таких випадках сторонні люди найчастіше стають на бік головної дружини навіть у незаможних сім’ях. Так само сталося і в домі імператора Рейдзея — служниці, незалежно від їхнього рангу, показували свою відданість його першій дружині. І як тільки з’являлась хоч найменша нагода, вони принижували і ображали Ооїґімі.

«Ось бачите! Хіба ми вас не попереджали?» — повторювали сини Тамакадзурі.

«Але ж на світі є багато жінок, які живуть спокійним подружнім життям, — відповіла роздратована мати. — Щоправда, тому, кому не випала щаслива доля, годі й думати про придворну службу».

А тим часом багато колишніх залицяльників її старшої доньки, досягнувши високих рангів, посіли гідне становище у світі, тож якби хтось з них побрався з дочкою, то тепер можна було б з полегшенням зітхнути. До них належав і Каору, юний і тендітний молодик, якого зараз, у званні «сайсьо-но цюдзьо», люди вихваляли не менше, ніж принца Ніоу. Бо і справді він був такою глибокою особистістю, що навіть принци крові й міністри мріяли віддати за нього своїх дочок, але він уперто відхиляв їхні пропозиції. Дізнавшись про такі чутки, Тамакадзура, зітхаючи, сказала: «Хто б міг подумати, що такий ненадійний юнак з часом буде так впевнено почуватися у світі?»

Куродо-но сьосьо також набув слави, отримавши чин «цюдзьо» і третій ранг. «А який він був гарний!..» — шепотіли легковажні служниці. «Краще вже було б віддати дочку заміж за нього, ніж приректи на безвихідь у палаці Рейдзея...» — жаліли вони Тамакадзуру.

Куродо-но сьосьо, як і раніше, тужив за Ооїґімі й нарікав на долю, хоча за