Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Необхідне зло, Абір Мукерджі 📚 - Українською

Читати книгу - "Необхідне зло, Абір Мукерджі"

1 015
0
24.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Необхідне зло" автора Абір Мукерджі. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:
в лампу. Запалив і накрив її склом. Із невеличкого відділення у валізі дістав кульку опійної смоли, яку знайшов у речах убивці, і наштрикнув її на голку. Опустившись навколішки, я підніс її до полум’я і почав робити те, що сотні разів бачив у китайському кварталі.

«О» пом’якшав, і я перевертав та обережно розтягував його над вогнем, доки він не став тягучим. Мене накрила хвиля радісного збудження. Я це роблю; готую «О», перетворюю його з інертної речовини на магічну. Як перед тим алхіміком, котрий перетворює простий метал на золото, переді мною відкривалися таємниці всесвіту.

А тоді все змінилося.

Щось зіпсувалося. «О» зажеврівся і почав обвуглюватись. Я схопився за голову. Невже я щось забув? Пропустив якийсь важливий етап? Невже тримав «О» занадто близько до полум’я? Спробував змінити методику, але ще навіть не почавши, зрозумів, що то марна справа. «О» горів, а не випаровувався. Я швидко поклав його в чашу люльки, сподіваючись, що хоч краплину пари можна врятувати. Підніс люльку до рота й удихнув.

Гіркий, вугільний присмак.

Серце в мене мало не розірвалося.

Я поклав люльку на підлогу і без сил упав поруч, обхопивши голову руками. За мить моє тіло пронизав біль.

Не знаю, як довго я так лежав, але коли знайшов сили ворухнутися, опійна лампа вже згасла. Біль змінився на терпкий біль і барабанний біль у голові.

Я підвівся, утомлено підняв люльку. У тьмяному світлі ліхтаря від’єднав чашу і розглянув рештки почорнілої, крихкої кульки «О». Підняв її, розтер на долоні, підійшов до вікна і викинув пил у безвітряну ніч.

Дев’ятнадцять

Понеділок, 21 червня 1920 року

аснув я лише перед світанком. На війні я навчився задовольнятися двома чи трьома годинами сну і відтоді не покинув цю звичку Прокидатися в Калькутті зовсім не важко. Будь-хто, провівши там ніч, погодиться, що місто пробуджує, атакуючи всі органи чуття одразу: крики півників і гавкання собак, сморід стічних канав, укуси клопів. Завдяки поєднанню всіх цих факторів необхідність у будильнику відпадає.

Самбалпур — зовсім інша річ. Тут тихіше й аромати кращі, але існують і свої недоліки. Тиша була такою, що в мене виникла підозра, що сонце вже високо в небі.

Симптоми, схожі на прояви грипу, повернулися з новою силою: голова тріщить, очі сльозяться. Я б залюбки віддав місячну зарплатню за те, щоб просто перевернутися на інший бік і полежати ще годинку, але пригадав Ґолдінґа. Ми домовилися зустрітись о восьмій. Я поглянув на годинник. Він зупинився за чверть до третьої.

Я змусив себе встати з ліжка, натягнув сорочку і штани й кинувся вниз. Годинник у передпокої показував, що до восьмої залишилося ще десять хвилин. Зітхнувши з полегшенням, я вийшов на вулицю пошукати бухгалтера.

Небо було ясним, повітря важким. Індус у білій сорочці та тюрбані розрівнював гравій біля воріт.

— Чи не бачили ви містера Ґолдінґа?

— Так, сагибе,— посміхнувся він.— Ґолдінґ сагиб — дуже гарний чоловік. Він приходив учора тільки.

— А сьогодні вранці ви його бачили? — запитав я.

— Ні, сагибе,— відповів він, засмучено похитавши головою.

Я підійшов до воріт, запалив сигарету і почав чекати. Двадцяти хвилин вологості й головного болю мені вистачило, і я повернувся всередину. Бухгалтера ніде не видно. Звісно, він може затримуватися, та щось не схожий він на людину, яка часто запізнюється. Я б сказав, що він, імовірніше, раніше прийде. Учора він здавався таким знервованим, так хотів скинути із себе якийсь тягар. Варто врахувати, що він добряче випив. Може, протверезів і передумав? А може, і досі спить. Хай би там як, він так легко мене не спекається. Обов’язково розпитаю його сьогодні, хоче він того чи ні.

Повернувшись до будинку, я приєднався до Не Здавайся, який уже снідав у їдальні.

— Ви не бачили Ґолдінґа? — запитав я.

— Боюсь, ні, сер,— відповів сержант.— Не прийшов?

— Схоже, ні,— зітхнув я.

— Учора він багато випив. Може, забув?

— Може,— погодивсь я. Налив собі чашку чорної кави з порцелянового кавника на столі й сів на стілець навпроти Не Здавайся.

Ми почули, як перед будинком зупинився автомобіль, і за кілька хвилин до нас увійшов полковник Арора.

— Ви раптом не зустрічали містера Ґолдінґа? — запитав я.— Ми домовлялися зустрітись о восьмій. Може, тут люди мають трохи вільніші стосунки з часом? — з надією припустив я.

Полковник стримано розсміявся.

— Тільки не наш містер Ґолдінґ. Він сама пунктуальність.

— А що ви робите тут так рано? — поцікавивсь я.— Я гадав, що ви приїдете о дев’ятій.

— Мабуть, починаю вчитися у вас, англійців,— усміхнувся він і змінив тему.— Я привіз запрошення. Сьогодні ввечері влаштовують невеличке храмове свято. Його Високість магараджа вас запрошує. Я пришлю за вами автомобіль о сьомій.

— Гаразд,— погодивсь я. Поглянув на годинник. Ґолдінґ уже на півгодини запізнюється. Схоже, що він узагалі не прийде.— А де контора Ґолдінґа?

— В Ґулааб Бхаван,— відповів Арора.— На поверх нижче вашого кабінету.

— У такому разі ми краще поїдемо. Може, там його знайдемо. Та й роботи багато, і нам знадобиться ваша допомога.

Губи його ледь розтягнулись у посмішці.

— До ваших послуг.

Сорок хвилин по тому ми вже заходили до свого тимчасового кабінету з вікнами у сад. Зупинилися біля кабінету Ґолдінґа на другому поверсі, але він був зачинений. Наразі я милувався видом, а Не Здавайся з полковником обговорювали список людей, яких ми хотіли б опитати.

— І мови бути не може,— палко заперечував полковник. Він підвівся і навис над Не Здавайся, як та скеля.— Принц Пуніт — гаразд, це можна влаштувати; але вдова Адгіра, принцеса Ґітанджалі,— це порушує всі правила. До магарані і принцес, навіть до королівських наложниць наближатися не можна, особливо вам, Віндгеме.

— Мені? — здивувавсь я.

Полковник знову сів і зчепив руки.

— За двісті років спілкування з британцями ми багато на що погодились, але святість жіночої половини завжди залишалася непорушною. Не лише у Сам-балпурі, а й у всіх королівських штатах. Королівські жінки мусять лишатися чистими. Покійний принц був не лише моїм господарем, але й моїм другом. Та я не став би просити у магараджі дозволу, щоб поставити кілька запитань принцесі королівського дому, навіть якби вважав її вбивцею.

— А сержант Банерджі? — запитав я.

Обидва чоловіки так і витріщилися

1 ... 32 33 34 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідне зло, Абір Мукерджі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необхідне зло, Абір Мукерджі"