Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Норвезькі народні казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Норвезькі народні казки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Норвезькі народні казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 36
Перейти на сторінку:
знаю, — відповів селянин.

— Розкажіть, як йому там ведеться, — попросила господиня.

— Та не найкраще, — сказав селянин. — Він ходить по заробітках, весь обносився, а в кишенях вітер гуляє.

— Що ж мені зробити, щоб він так не мучився? — забідкалась господиня. — Він же залишив після себе стільки добра! На горищі лежить повно його одягу незношеного, а он стоїть скринька з грішми. Заберіть йому все це, я дам ще й воза з конем, щоб вам не важко було нести. Та й йому самому кінь знадобиться, хай не ходить на роботу пішки, не такий він бідний.

Селянин набрав повну підводу одягу, прихопив скриньку з блискучими срібняками, доклав ще харчів, скільки йому було треба, сів на передок та й поїхав своєю дорогою.

— Оце третя, — сказав він сам до себе, коли вже жінка не могла його почути.

А неподалік від хати другий чоловік тієї жінки орав поле. Побачив він, що з подвір’я якийсь чужинець вивозить цілий віз добра, кинув плуга й побіг до жінки спитати, хто то поїхав від них їхнім сивим конем.

— 0, це чоловік із того світу, — відповіла жінка. — Він сказав, що моєму першому чоловікові там дуже погано ведеться, він ходить по заробітках, геть обносився і не має грошей. То я передала йому той одяг, що він не доносив, і скриньку зі срібняками.

Чоловік відразу збагнув, що й до чого, осідлав другого коня і чимдуж кинувся доганяти воза.

А селянин, що мав передати добро на той світ, почув за собою гонитву, завернув у лісок, сховав там воза, висмикнув у коня жмут шерсті з хвоста і швиденько побіг на пагорб. Там він почепив шерсть на березу, а сам ліг долі на траву і звернув очі до неба.

— Ото диво! — почав він промовляти сам до себе, коли до нього над’їхав другий чоловік. — Я такого зроду не бачив. І ніколи більше не побачу!

Другий чоловік зупинився, задер і собі голову, але в небі нічого не було видно. «Може, це якийсь божевільний?» — подумав він і запитав його:

— Чого це ти розлігся тут і витріщився в небо?

— Ох, я такого дива зроду не бачив, — відповів селянин. — Якийсь чоловік поїхав просто до неба сивою кобилою. Он на березі зачепилося трохи шерсті, а он у хмарах ще видно кобилу.

Другий чоловік глянув на хмари, тоді на чужинця і сказав:

— Нічого я не бачу, тільки жмут шерсті на березі.

— Певне, що не бачиш, бо звідти не видно, — сказав селянин. — А ти ходи сюди, ляж і дивися просто вгору, нікуди не відводь очей.

Другий чоловік ліг, утупив очі в небо й почав так пильно дивитись, що в нього аж сльози виступили. А селянин тим часом сів на коня, прихопив воза, схованого в ліску, і втік разом з усім. Почув другий чоловік тупіт коней і торохтіння коліс, схопився на ноги, але поки надумав доганяти втікача, того вже й слід пропав.

Так і він пошився в дурні, не тільки його жінка.

Прийшов другий чоловік додому, а жінка й питає, де він дів коня.

— Віддав і його твоєму покійному чоловікові. Думаю собі, нащо йому трястися на возі. Хай продасть воза та купить собі карету.

— Дякую тобі. Я й не сподівалася, що ти такий добрий, — сказала жінка.

Повернувся додому й селянин, що за свою подорож зібрав шістсот талярів, підводу всякого добра та скриньку зі срібняками. Приїхав і бачить — усе його поле виоране й засіяне.

— Звідки ти взяла зерна? — спитав він жінку.

— О, недарма ж кажуть: що посієш, те й пожнеш. От я й посіяла ту сіль, що в нас у коморі стояла. Аби тільки дощ, щоб вона гарно зійшла. Продамо і матимем гроші на хліб.

— Дурна ти була, дурна й будеш довіку, — сказав селянин. — Та бачу, інші жінки теж не розумніші за тебе.



Чорт і староста

Був собі колись староста, такий лихий та несправедливий, що гіршого й не знайдеш.

Якось прийшов до нього чорт та й каже:

— Заберу я тебе з собою. Я вже стільки чув від людей: «Хай би того старосту чорт забрав!» Тому доведеться тобі піти зі мною. Бо ти справді такий лихий та несправедливий, що гіршого й бути не може.

— Якщо ти слухатимеш усе, що люди кажуть, то не знатимеш, де правда, а де брехня, — відповів староста. — Та коли ти такий чемний, що виконуєш усі їхні бажання, то, може, я й цього разу викручусь.

Староста був меткий на язик, а чорт не дуже злий. Кінець кінцем вони погодились на тому, що підуть разом селом і коли почують, як хтось спересердя побажає іншому, щоб того чорт забрав, то чорт забере його замість старости.

— Добре, але тільки в тому разі, як бажання буде висловлене від щирого серця. — поставив умову чорт.

Найперше вони зайшли до хати, де жінка збивала масло. Побачивши чужих, вона зацікавлено витріщилась на них. І не помітила, як порося, що нипало біля неї, устромило рильце в масницю. І так йому сподобалась сметана, що воно й випило її всю.

— Ну, нема гіршої ненажери за свиню! — крикнула жінка й вилаялась: — Хай би тебе чорт забрав!

— От і бери порося! — сказав староста чортові.

— Ти справді повірив, що ця жінка рада подарувати мені порося? — спитав чорт. — Що ж тоді вона заколе на Новий рік? Ні, це було сказане не від щирого серця.

Зайшли вони до другої хати, а там дитина саме зробила якусь шкоду.

— Ох, нема вже в мене сили! — закричала мати. — Весь час треба пильнувати за цим малим бешкетником. Хай би тебе чорт забрав!

— От і бери дитину! — втішився староста.

— Ні, — сказав чорт, — коли мати лає свою дитину, то не від щирого серця.

Пройшли вони ще трохи й побачили, що назустріч ідуть двоє селян.

— Бачиш, он суне наш староста, — сказав один із них.

— Хай би його чорт живцем забрав, як він уже нам допік, — сказав другий.

— Оце вже сказано від щирого серця, — мовив чорт. — Ходи, голубе, зі мною.

І цього разу старості не допомогло ніяке хитрування.



Три королівни з Білого Острова

Був собі колись рибалка. Хата його стояла

1 ... 32 33 34 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Норвезькі народні казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Норвезькі народні казки"