Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

— І добре, що не дорога, — поряд зі мною на узбіччі став Соболєв-старший. Чоловік обернувся обличчям у той бік, звідки ми йшли. Тепер ми з ним на пару оглядали периметр. Забувати про небезпеку було небезпечно. — Не готовий зустрітися з місцевим населенням практично без зброї.

— Ви маєте рацію, Олександре Олександровичу. Наші пращури кроманьйонці жили групами та ефективно використовували метальну зброю. У фізичній силі ми з вами їм поступаємося. І при зустрічі вважатимемося ворожим племенем, якщо не зуміємо чимось зацікавити. Але це, якщо доживемо до переговорів.

— Чим зацікавити? Бусами? Як Колумб індіанців?

— Так, хоч би, — знизала плечима. Важко було уявити зустріч із доісторичною людиною і страшно.

Сонце стояло в зеніті, коли наш загін вирушив у табір.

Перша вилазка дала загальне уявлення про місцевість, доповнила наше знайомство з фауною та мізерною флорою. Знайомих їстівних рослин не було помічено. Але я і не розраховувала, що нам сильно пощастить.

Біля машини ми затрималися. Я пояснила, що хочу забрати всю можливу тканину з неї. Моя пропозиція була схвалена та відкоригована. Замість того, щоб розпарювати оббивку на місці, Микита розпорядився демонтувати сидіння та у такому вигляді відтягнути їх у табір. Забравши брезентовий чохол, зібравши в бардачку потрібні дрібниці: будівельний ніж, ножиці, ручку з блокнотом, а в багажнику запасне колесо та ящик з інструментами, ми повернулися до табору.