Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- Михайле, це тебе не стосується! – відрізаю.

- Вибач – мямлить – Мені здалося, що тобі була не приємна компанія того хлопця, хоча дивилась ти на нього, якось..

- Ну, якщо тобі здалося міг би і підійти, а якби це маніяк був, Мишко.

- Вибач – мене дратує його постійне ось це вибач.

- Я напевне краще поїду, набридло мені все це.

- Добре, тоді я викличу таксі.

- Я говорю, що поїду сама – на останьому слові наголошую – А, ти веселись.

- Ти з ним поїдеш – знову претензія.

- Що? Навіть, якщо з ним чи не з ним, тебе це не стосується!

- А знаєш, я про тебе іншої думки був, а ти за багатим гаманцем побігла – він що точно еліксиру сміливості випив?

- Що за претензії? – я так заведена до межі, а тепер ще й пар з вух іде.

- Ні, яких претензій, Олю. Вважав тебе особливою, а ти ж…

- Що я ?  

- Звичайна! – він хотів сказати явно інше.

- Ок, все чи ще щось? – встаю за столу.

- Вибач! – торкається моєї руки, намагається зупинити, але я вириваю її.

- Досить! – останнє, що говорю та прямую у бік виходу.

Забираю свій одяг і нарешті свіже повітря, те що потрібно. Дивлюсь на годинник лише десята. Супер, потраплю до гуртожитку без запізнень.

З повагою, ваша Рія Тас. 

Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.