Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"

План, який я вам розкриваю, може видатися для неуважних очей химерним, але його визнає справжнім кожен втаємничений у хід справ в Європі та в урядові таємниці останніх двадцяти років. Він подає ключ до багатьох таємниць, пояснює одним словом надзвичайну важливість того, чому загально шановані та поважні особи бажають тут, щоб чужинці бачили їх лише з гарного боку. Коли б росіяни були, як вони кажуть, опорою ладу та законности, то чи використовували б революціонерів та, що ще гірше, послуговувалися б революційними засобами?

Далі у своїх висновках з подорожі де Кюстін з жалем згадує про теперішнє прихильне (за Папи Римського Григорія XVI) ставлення Ватикану до палкінського «райху». Поза тим він обстоює суто революційну роль Росії всупереч усім «легітимним» маскуванням її оберполіцмайстра та ширше спиняється над моральним упадком уярмленої царями православної Церкви.

«Потворне признання для Росії з боку Риму є одним з наслідків обману, перед яким я хочу вас перестерегти. Рим та ціле католицтво не має більшого й небезпечнішого ворога, ніж імператор Росії. Раніш чи пізніш, схизма царюватиме в Царгороді; от тоді християнський світ, поділений на два табори, переконається, яку кривду вчинила римська церква через політичне засліплення її керівника.

Цей володар, наляканий безладдям, у яке впали суспільства по його вступі на папський престіл, занепокоєний моральним злом, яке спричинили Європі наші революції, без підтримки, загублений серед байдужого або насмішкуватого світу, найбільше боявся народніх повстань, від яких він потерпав та бачив терпіння своїх сучасників. Тоді, йдучи назустріч зловорожим впливам певних обмежених душ, він тримався людської мудрости, обережности. Він показав себе мудрим на світський взір, зручним на людську міру, отже сліпим та слабим перед Богом. От чому справу католицтва в Польщі покинув її природний оборонець, видимий вождь справжньої Церкви. Чи багато є тепер націй, що пожертвували б своїх вояків задля Риму? А коли в своїм зреченні папа ще знаходить народ, готовий дати себе задушити для нього... він його відлучає! Він єдиний володар на землі, який мусив би бути до смерти з тим народом, відлучає його, щоб приподобатись зверхникові схизматицької нації! Вірні питають із жахом, що сталося з невсипущої яснозорости святого престолу; мученики, вражені відлученням, бачать католицьку віру зрадженою Римом грецькій політиці. І Польща, збентежена в своїм святім спротиві, кориться своїй долі, не розуміючи її. Ці закиди, що, здається, не переступають межі пошани, були виправдані останніми постановами римського двору.

Чи не визнав заступник Бога на землі ще від Вестфальського трактату, що всі війни в Європі є релігійними війнами?...».

Далі де Кюстін пише, що Ватикан під впливом московських послів понизився до звичайної уступливої та компромісової світської чи «королівської» політики. Як віруючий католик — маркіз зазначає:

«Трон королів переходовий у своєму триванні, а трон папи — вічний, так, вічний, бо священик на цьому троні буде величніший та передбачливіший у катакомбах, ніж у Ватикані. Обманутий хитрощами дітей доби, він зовсім не помітив істоти речей та в збоченнях, куди його кинула політика страху; він забув черпати свою силу звідтіль, де вона є: в політиці віри.

Незнання релігійних справ тепер таке, що один католик, людина великого розуму; якому я читав цей уступ, перебив мене словами: «Ви вже більше не католик, — сказав він мені, — ви ганите папу!!!» Неначе б папа був безгрішним так, як він є непомильним у справах віри. Бо й ця непомильність сама підлягає певним обмеженням, як твердять ґаллікани, що проте вважають себе за католиків. Чи Дайте був коли заскаржений за єресь? А проте якою мовою він промовляє до пап, яких він умістив у своєму пеклі? Найліпші люди нашого часу впадають у плутанину ідей, що викликала б сміх у школярів минулих віків. Я відповів моєму критикові, відсилаючи його до Боссюета. Його виклад католицького вчення, ухвалений, стверджений, прославлений повсякчасно та прийнятий римським двором, достатньо виправдовує мої засади.

Ще терпеливосте, а часи достигають, незабаром ціле питання буде яскраво поставлене і правда, боронена своїми законними оборонцями, знову поширить свою владу над духом націй...»

Московський грецький клер ніколи не був і не буде нічим іншим, як поліцією, вбраною в уніформи, дещо відмінні від шат світського війська імперії. Попи та їхні єпископи творять полк клериків під проводом імператора; от і все.

Зрозумієте аж тепер важливість погляду, насмішкуватого слова, листа, дотепу, усміху, а ще більше книги в очах цього уряду, якому сприяє довірливість його народів та запобігливість усіх чужинців?... Одне слово правди, проголошене в Росії — це іскра, що впаде на бочку з порохом.

Що значить для керівників Росії обдертість, блідавість солдатів імператора? Ті живі тіні мають найгарніші уніформи в Європі. Яке значення мають грубі лахи, під якими ховаються в середині їхніх касарень ці позолочені примари?... Байдуже, що вони вбогі та брудні, щоб лиш блищали на показ... Закаптурена мізерія — таке є багатство росіян: для них зовнішність є всім, а зовнішність у них бреше більше як деінде. А тому кожний, хто піднесе руку заслону, назавжди втрачає репутацію в Петербурзі.

Суспільне життя в цій країні є перманентною змовою проти правди. Там вважають зрадником кожного, хто не є обманцем; там сміятись з побрехеньок, заперечувати брехню, суперечити політичному самозвеличанню, виправдовувати покірність — усе це є замахом на безпеку держави та володаря. Це означає обрати для себе долю революціонера, ворога ладу, злочинця, зрадника держави... А вам відомо, яка ця доля жорстока! Слід визнати, що вражливість, що в той спосіб проявляється, є більш небезпечною, ніж виглядає смішною; до дрібниць розроблений нагляд такого уряду, разом з відкритою пихою цього народу, стає чимсь жахливим; це вже не смішне.»

Можна ще раз сказати, що спостереження Кюстіна про уряд та суспільство в Росії в 1839 році зовсім відповідають теперішнім московським обставинам. «Im Osten nichts neues» — такими словами можна перефразувати титул знаного давнього твору Еріха-Марії Ремарка, «На Сході нічого нового» — все, як було, так і є...

Далі Кюстін зазначає: «Російська цивілізація ще знаходиться так близько до свого джерела, що скидається на варварство. Росія є воюючим суспільством, її сила не полягає в ідеях, вона є у війні, отже у хитрощах і жорстокості...

Тепер москалі торочать про поміркованість, протестують проти здобуття Царгороду; бояться, як вони кажуть, усього, що може побільшити імперію, де віддалення вже є лихом. Вони бояться навіть... уявити собі — як далеко сягає їхня обережність!... вони бояться теплого підсоння!..