Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

Про глобальне затримання багатьох відомих особистостей шуміло не тільки місто, в якому я жила, а й уся країна, і боюся, що не тільки наша. Бо правоохоронці стільки накопали, що дідусь вдома майже не з'являвся. А мене хоч і можна було повернути додому, але він вирішив перестрахуватися і залишив мене в академії до кінця навчального року.

— Краще перестрахуватися!

— Згоден, — сказав Ялін, — Погоняю вашу козочку!

Оур після цього видіння займався зі мною, але не так старанно. Швидше, щоб я навчилася відчувати свої межі та занепад сил. Хоча спочатку намагався забути про моє існування. Протримався два дні. Потім у наказовому порядку сказав, щоб приходила до нього на заняття з братом.

Так я навчилася відчувати ті моменти, коли близька до непритомності, а тому й не допускати їх. До кінця навчального року магістр розслабився і вже спокійно сказав:

— Тепер тебе хоча б можна додому відпустити і не боятися, що дитина перегорить. Точніше, дві дитини.

— Кхм, магістре, я вже не дитина.

— Поговори мені тут! — гаркнув викладач.

Брат тільки посміхнувся і обійняв мене за плечі. У нього з братами ще була літня практика. А мене вже чекали вдома. Нарешті батьки повернулися з відряджень. І на нас чекало нормальне знайомство, уже не в стінах лікарні. Дідусь не відразу мене забрав, а через тиждень, як вони повернулися. І зробив це навмисно. Спочатку він вивалив на них усе, що в нас тут сталося і що їхня дитинка пережила і чого досягла. Дав їм час — це осмислити і прийти до тями. Заодно прибрати зовсім уже дитячі подарунки.

Коли вони мене обняли вдвох, думала, задушать на радощах. Дідусь зорієнтувався раніше і прибрав батьківські руки, проричавши тихо:

— Взагалі подуріли, задушіте дитину! Ліє, ти як? — і сам обійняв, але дбайливо.

— А ми додому? — запитала посміхаючись.

— Додому, — сказала мама, змахуючи сльозу.

— Ура! — сказала радісно. — А то хлопці вже звалили на практику і без них нудно. І тепер безбоязно можна до школи сходити.

Батьків пересмикнуло від згадки про школу.

— А ви тепер не будете так надовго їхати?

— Тепер ми зможемо домовлятися на короткі відрядження, не більше ніж місяць.

Сказала мама й обійняла мене. Легенько її обійняла і прислухалася до відчуттів. Вона мені рада. А для мене це новий досвід, коли є батьки.

— Чим би ти хотіла зайнятися сьогодні?

 Потиснула плечима, по-доброму, потрібно з ними якось час провести, познайомитися. Але про що говорити не знаю! Зустрічатися зараз із близнючками не хотілося, вони тріщать зараз без межі.

— Погуляємо? У дідуся є другий самокат.

Батько подивився на дідуся з подивом.

— Ось тепер ти будеш із нею наввипередки кататися. Тільки шолом обов'язково обом!

— Твій батько правий, рідний, шолом краще носити. Повір моєму досвіду.

— Угу, іноді він потрібен, — сказала з усмішкою. — Для заспокоєння нервів дорослих.

Усі дорослі приснули зі сміху. Ми нарешті завантажилися в машину і поїхали додому. Мама сіла зі мною на задньому сидінні й дбайливо притиснула до себе. А поки ми їхали, я згадала видіння, коли розкручували, хто причетний до викрадення дітей і підлітків. І згодом розбещував їх. Дорослі мені не казали хто ці люди. А коли пішли затримання, брати намагалися відібрати планшет, щоб я новини не дивилася. Довелося посварітися, щоб повернули техніку. І нагадати, що я бачила й гірше. І тепер просто хочу до кінця розібратися. Заарештовували непростих смертних, хоча і їх теж. Але вони скоріше виконавцями були. А ось дівчаток забирали в закритий чоловічий клуб. У ньому, як Дерек висловився, збиралися багаті збоченці. Їх там було небагато, чоловік двадцять, але від цього менш огидно не ставало. Тому що не всі викрадені дожили до звільнення. Майже половина, з викрадених, загинули. Або самі руки наклали, або їх убили під час спроби втечі.

Дуже допомогла в затриманні ведіння підказка, звернутися до одного скандального політика. Він, завдяки цьому скандалу, просунувся по кар'єрі. І став особливо відстоювати права дітей. Його правда ледь не вбили за його допомогу. Але цей замах тільки додав йому сил, що він на правильному шляху. Подивимося, що з цього вийде і наскільки виправдаються його промови і компанія.

Мені пощастило, що наші з Янушем імена змогли зберегти в таємниці. Але широкому люду стало відомо, що через багато років з'явилося двоє провидців. Благо, ніхто не знав нашого віку. Але сьогодні, варто було повернутися додому, я помітила журналістів біля будинку.

— Дідусю, на вулиці преса.

— Бачу. На мене полюють, хочуть смажених фактів. Поводься простіше і не показуй, яка ти в нас розумна. Гаразд?

— А як ти пояснив, що я жила в академії?

— Тим, що тебе намагалися викрасти ці збоченці. І я, користуючись зв'язками, тебе сховав.

Просто кивнула. Варто було нам вийти з машини, підійшли журналісти, стали намагатися розпитати дідуся про подробиці справи. Навіть мені мікрофон сунули. Але тут і прикидатися не потрібно, я була в ступорі. Мама так подивилася на журналістів, що вони ретирувалися.

— Я вже й забув, яка ти грізна, Маїта.

З батьком ми добре покаталися після нещільного обіду. Перехожі, бачачи нас, усміхалися. А наступного дня я прийшла до них із дідусем на роботу.

— А дідусь де? — запитала в одного з офіцерів.

— А батько тобі підійде? — запитав тато з усмішкою.

Посміхнулася у відповідь, а потім і дідуся помітила. Він теж підійшов до мене.

— Щось сталося? І де дозволь Алекс і малюк Джошуа?

— На вулиці чекають, Джошуа не захотів заходити. Він там птахів ганяє.

— А в тебе щось сталося?

— Так, я телефон втопила.

Показала на годинник телефон.

— Як? — здивувалися родичі в один голос.

Вони посадили мене на стілець і сіли самі ближче.

— Я в басейн пішла. Він від школи, а мені нудно чекати Алекса з тренування. Попросила відвести мене в басейн. Він допоміг оплатити, його малім не вважають. Мені там продали купальник і шльопанці. І в оренду дали рушник і шафку. Купальник після заняття в спеціальному пристрої перуть і віддають сухим.