Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— Ліє, а ти плавати хоч умієш?

— Умію, але тренер вчить правильно. Мені дозволили тільки з тренером займатися, самій без вас не можна. Але з тренером теж цікаво. І нас там п'ятеро. Щоправда, з дівчаток я одна. А хлопчаки забіяки.

— І ти полізла в басейн, не знявши з руки браслет із телефоном?

— Угу, забула. Я зріднилася з ним.

Дідусь важко зітхнув.

— Протиударний, був. Потрібно буде брати такий самий, але із захистом від утоплення і дозволений для плавання.

Зайшов Алекс із малим на руках, той уже плакав і вимагав тата. Його батько швидко підійшов і забрав синочка на руки.

— Хм, підріс малий.

Джошуа одразу заспокоївся і став моститися спати. Алекс тільки зітхнув і швидко збігав за коляскою.

— Ми подумуємо віддати сина в садок. Гуляли якось недалеко від одного. Він побачив інших дітей і захотів до них. І дуже засмутився, коли його не пустили. Тож через кілька днів уже відводимо.

Увечері у мене з'явився новий годинник. А з початку нового тижня я стала ходити до школи вже на очні заняття. У класі було троє хлопчаків мого віку. Коли мені сказали, що потрібно було ще й другою рукою вчитися писати, от чесно мало не розплакалася. А хлопчаки просто пожартували. Особливої дружби в мене з ними не вийшло. Вони хотіли здаватися розумнішими, ніж є, і трохи задирали мене. Спочатку словами, а потім і дрібні пакості робити стали. Коли говорила про це вчителям, вони не хотіли втручатися і казали, щоб ми самі розбиралися.

— Я не піду до школи! — заявила одного ранку.

— Чому? — здивувалися батьки.

— Щось сталося? — запитав батько.

Брати тільки з практики повернулися і теж були здивовані.

— Хлопчаки в класі задираються і поводяться як ідіоти.

— Скільки вас у класі? — запитав Дерек.

— Четверо і троє мене задирають. Вони обзиваються, штовхаються. Рвуть мої зошити і не дають мені відповісти, коли мене запитують. А вчителям плювати! Кажуть, ми маємо самі розібратися. Як? Я що, їх маю побити? Слів вони не чують, і тільки все перекручують і поводяться як дурні.

Мама спробувала поговорити з учителями. Нічого не домоглася. Це її розлютило, і вона пішла до директора.

— Діти повинні самі навчитися домовлятися!

— А ви їх цього хіба вчите? Таким ставленням, ваша школа відбиває бажання вчитися і відвідувати її. Хм, а ви ж не єдина школа в окрузі.

— Давайте ви не будете поспішати. Раптом діти домовляться?

Домовилися тільки хлопчаки між собою. Вони порвали мої зошити перед першим уроком. Сказавши, що це я сама. Викладач зробив мені догану. А після останнього уроку мене штовхнули зі сходів при виході зі школи. І якби не уроки магістра Яліна, я зламала б собі шию. А так, примудрилася згрупуватися і відбулася тріщинами в ребрах. Це все бачив Алекс, який прийшов забирати мене зі школи. Зловив усіх трьох хуліганів, потім підняв мене з землі й відвів до директора. Викликали всіх батьків. Ось тепер хлопчакам влетіло конкретно. А наш клас розформували. У мене тепер були індивідуальні заняття. Що було у хлопців, не знаю, у школі після цього я їх не бачила. Уроки починалися пізніше, ніж до цього, але мене це не бентежило.

На ранок перед сніданком я домовилася з Алексом займатися зі мною пробіжками. Батьки з дідусем наполягли, що нічого мені самій бігати. А він хоч догляне і захистить.

— Навіщо тобі це, Ліє? — запитав хлопець із прищуром.

— Магістр Ялін привчив, але він не тільки бігати змушував, ще й вправи робити. Менше ніж хлопчакам, але все ж таки.

Частково це була правда. А так, у мене до цього було нав'язливе ведіння, що я повинна бігати. Хлопець у принципі був не проти, потім його в нас ще годували і давали в душ зайти. У нього тренування були якраз коли я була в школі. Потім він чекав мене після басейну і вів додому. Вдома ми разом обідали і мене в примусовому порядку вкладали спати. А тільки потім дозволяли далі гуляти.

— Тобі ще відпочивати потрібно! Ти себе в дзеркало бачила? На панду вже схожа, швидко в ліжко!

Одного вечора дідусь завів розмову з родиною.

— Якщо у вас коли небудь запитають про провидців, і чи є хтось із нашої родини ними, уникайте відповіді. Не брешіть, але й не кажіть правди.

— Чому? — запитала я тихо.

— Бо деякі особи намагаються всіма правдами і неправдами дізнатися, завдяки кому вдалося провернути низку затримань. У новини потрапила тільки одна гучна справа. Але ж були ті, кого, завдяки тобі, малятко, змогли заарештувати по тихому.

— Це коли мене викрадали?

— І це теж. І діти, намагайтеся контролювати свій дар, щоб сторонні не бачили, що у вас бувають видіння. Лія, ти ж уже вмієш контролювати дар?

— Напевно. У мене спонтанно тільки уві сні.

— Що цього разу бачила? — запитав дідусь зі зітханням.

— Нічого поганого, тільки як рекомендацію займатися бігом у конкретному парку. Видіння були доти, доки не почала бігати.

— Януше, ти впораєшся зі своїм даром?

— Ну в мене видінь поки не було, — брат був збентежений.

— Хіба? — запитала хитро примружившись. — А коли ти подарунок Кет вибирав.

Брат так кумедно почервонів.

— Їй же сподобалося?

— Угу.

— Сон? — тільки й запитав дідусь.

— Так.

До братів навіть підходили різні стрьомні особистості, щоб з'ясувати, хто з них провидець.

— Вашу сестру викрадали, отже, хтось із вас провидець.

— Нелогічно. Не тільки нашу сестру викрадали.

— Зате ще ваш дідусь сховав її в академії. І вів цю справу.

— Це взагалі не робить знак рівності між подіями, — спокійно сказав Дерек. — А за натяки про нашу сестру ми із задоволенням наваляємо.

Після чергової пробіжки з Алексом я, дивлячись на нього, задумалася. Хлопець тільки очі закотив і сказав:

— Колись!

— Яка тривалість життя у людей?

— Саме в людей? Або магів чи дволиких?

— У всіх!