Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Денис

Минуло два тижні після бою, я став краще виглядати, синці майже зійшли і можна вийти в люди. Саме тому ми зібралися до клубу, як в старі добрі часи. Особливо, коли  Аделіна моя, я можу не прикидатись, що вона мені байдужа, а відкрито обіймати, цілувати, танцювали лише з нею. Чому я був таким дурнем і так довго це відтягував. 

- Ти готова? - Я заглянув у кімнату, коли побачив мою дружину - легенька, шовкова, бордова сукня, тоненькі бретелі, локони спадають по спині, оголюючі тендітні плечі. Вона чарівна. - Може нікуди не поїдемо і залишимось вдома, займемося чимось більш цікавішим? - Я обійняв Ліну ззаду за талію і почав водити по її стегнам.

- Ми можемо зайнятися чимось після клубу, я вже домовилась із Лесею.

- Ой, щось назріває, бо Влад також там буде. Він мені так і не зізнався, що тоді сталося між ними. 

- Сподіваюсь все буде добре. 

Нарешті ми були в клубі. Дівчата пішли на бар за напоями, поки ми з другом спілкувалися. 

- Ти бачив, що Міла тут?

- Як я міг цього не помітити? Вона привертає до себе всю можливу увагу, так відверто танцювала, що можна було збирати гроші за приватний танець. Як мені могло це подобатись?'

- Тобі пощастило знайти своє кохання.

- Це трохи перебільшено, про кохання рано говорити, просто нам добре удвох. - Я ж не міг так швидко закохатись? Правда? Чи міг? 

- Так, розповідай мені, ти мене не обдуриш. 

- Досить про мене, ти бачив взагалі як Леся вирядилася? 

- Яке мені до неї діло? Хай що хоче те і робить, байдуже. 

- Я так і подумав, особливо як побачив твоє обличчя, коли до неї підійшов якийсь хлопець. 

- Ден, йди до біса. Досить мені докучати вже. 

- Хлопчики, не сумуєте? - Не зрозуміло звідки з'явилася Міла і сіла поруч, добре на підпитку і не в найкращому вигляді.

- Тебе ніхто не запрошував до нас. - З відразою подивився на дівчину, мабуть раніше я був сліпий.

- Та годі тобі, нам же було так добре разом і тепер ти робиш вигляд наче між нами нічого не було. 

- Міло, припини цей балаган. Ми вже не разом і це прекрасно, давай не будемо псувати, те хороше, що колись було. 

- То все ж таки було. Чого тоді ми не разом, чому ти мене покинув? Через того придурка і наш поцілунок. - Я провів рукою по обличчю, як же це втомлює.

- По-перше не через того придурка, а по-друге то був не поцілунок, а початок сексу. Я навіть не бачу сенсу це обговорювати, тобі краще піти.

- Я не піду, ти не можеш просто так мене покинути. 

- Повір - можу і я це зробив. 

- А ось і ми. - Ну чого вони повернулися саме зараз.  

- Чудово, що ти тут, саме час вирішити хто є хто. Здається гра вдалий шлюб, - Міла зобразила лапки пальцями, - затягнулася і тобі пора бути десь подалі від мого хлопця. 

- Що? Денисе, я не розумію, що відбувається? 

- Люба, не звертай уваги, Міла зараз йде. Я їй вже все сказав. 

- Що? Люба? Вона? Ти з нею? Як ти ... Що ти в ній знайшов? 

- Мабуть те, чого не було в тобі. А зараз йде вже нарешті, не ганьбися.

- Ти ж сам з неї сміявся, казав що вона не примітна миша і тобі такі не подобаються. 

- Все змінюється і моя думка також. Колись і ти мені подобалась, але це в минулому. - Дівчина хотіла зобразити сльози, але в неї погано вийшло і вона пішла геть.

- Денис, може ти все ж таки поясниш, що це все означає? - Ліна не заспокоюється, але це і не дивно, я був з нею занадто грубим раніше, щоб вона зараз не звертала на це.

- Не звертайте уваги, я сподіваюсь, що все вирішив, вона поки не дуже сприймає наш розрив. - Я притягнув Мишеня до себе і поцілував. - Може все ж таки поїдемо додому? 

Залишивши друзів, ми поїхали додому, сподіваюсь вони не повбивають один одного. Не було сенсу там залишатись, бо колишня точно влаштувала б нам якийсь концерт. 

Як тільки ми зайшли в квартиру, я не міг більше чекати.

- Я так за тобою сумував. - Мій голос бул хриплим від бажання. 

- Ми весь час разом, коли ти встиг засумувати? - Ліна засміялась, її сміх якось дивно на мене впливає, відразу хочеться покласти світ до її ніг.

- Але мені все одно тебе мало, я постійно хочу бути з тобою, на тобі, в тобі, скрізь де ти. 

- Ммм, який ти вимогливий.

- Мишенятко, я тебе хочу, більше не можу стримуватися. 

- То не стримуйся, чого ти чекаєш. - Вона потягла мою руку і повела нас в кімнату, яка  впевнена дівчина, те що мені треба. Ми як найкраще підійшли один одному в ліжку, всі хто був у мене раніше просто меркли на її тлі. Ще ніколи секс не був таким чуттєвим і потребуючим водночас, я не міг насититися Ліною. 

Після декількох годин насолоди один одним, ми вирішили подивитися якийсь фільм. Сівши біля мене Ліна не могла знайти собі місця, схоже її щось хвилює.

- Я можу тебе дещо спитати?

- Звичайно, чого ще не спитала.

- Це про Мілу... - Навіть зараз вона заважає моїм новим стосункам. - Ти точно вирішив з нею порвати? - Помітно, що Аделіні важко було це сказати. 

- Ліно, я вирішив це остаточно, єдине про, що я жалкую так це те, що так довго з цим тягнув, потрібно було раніше з нею порвати. Можливо навіть до весілля. Я обманював сам себе, що ти мені не подобаєшся, тому і казав їй такі нісенітниці. 

- Але мені здається, що вона так легко від тебе не відмовиться. Ти їй дуже подобаєшся. 

- Їй подобаються мої гроші, інше будо лише доповненням до них і я це завжди знав. 

- Тоді чого ти був з нею? 

- В нас були взаємовигідні стосунки. Вона давала мені ласку і турботу, я їй - гроші.

- Невже тобі так потрібна була увага, що ти був готовий платити за це?

- Певно так. У багатьох складається думка, що в мене чудове життя, але і в ньому є недоліки. Батько завжди мене контролював, карав за найменшу помилку, всі гроші які він мені давав, я відробляв років з десяти. Так я не працював кожного дня, з графіком і звичайною роботою, це було щось типа робочого табору. Захотів новий телефон, або якусь дорогу річ - піди до сусідів, допоможи перенести цеглу, чи нарубай дрова комусь, допоможи перекрити дах. І це зазвичай були люди, які могли собі дозволити робочих, але так батько мене привчав до відповідальності. Натомість змусив мене відчувати себе зайвою дитиною, яку не люблять і не приймають її помилки. В школі я випадково розбив вікно в класі, звичайно все відновили. Але я мав тоді перефарбувати спортивний зал і декілька приміщень в тій школі. І заміна скла коштувала батьку в декілька разів дорожче, але він вважає, що дав мені урок. І таких випадків була купа, я ніколи не відчував себе улюбленим сином, постійно мав винести якийсь досвід. Тому я компенсував відсутність уваги як міг.