Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova 📚 - Українською

Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сказанка про Крижаного Звіра" автора Julia Shperova. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 138
Перейти на сторінку:

- Ти їж, їж. Га’ний вийшов цього г’азу нава’, - звернув на мене увагу Брамар. Він махнув одному із своїх молодиків - той сходив за ще однією тарелєю із м’ясом і кухлями з напоями від яких парило, і поставив усе перед нами.

Лавки і столи вже розставили біля стін, у напівтемряві воїни, що сиділи за ними, скидалися на привидів. У повітрі ще висів аромат запашної їжі, свіжоспечених паляниць і терпкий дух часнику. До мене не одразу дійшло, що їжі було не так багато, як мені спершу здалося, але всім потроху вистачило. Ми ж бо були не самі, добрячий гурт зібрався на вечерю поки ми розмовляли із Брамарем. 

Дід зачекав поки ми покінчимо з їдлом і вже потім подав братові той кухоль із чимось димним.

- Що це таке? - вихопилося у мене.

Брамар всміхнувся, проте відповів. 

- Пе’чене вино. Дає г’оз’аду і п’оганяє сумніви. Ти мабуть і сам таке б скуштував? 

Я випростав плечі і мовив як мені здалося доволі голосно і впевнено: 

- Так, звичайно. 

Побачив як брат усміхнувся і кивнув діду: 

- Дякуємо за частування. 

Старий налив і мені невеличку чарочку, а потім повернувся знов до Родосвіта. Той цмулив вино і мовчки дивився на вогонь, невпинно постукуючи пальцями по кубку.  

Я випив свою порцію одразу ж і ледве стримався щоб не зачхати й не закашлятися. Обличчя одразу ж почервоніло, а всередині наче запалили окремого вогника.

- Тож що за по’ада тобі потрібна, д’уже? 

Брат замислився. 

- Багато чого у мене на думці, а з чого почати й не знаю. 

Мені здалося минулася цілісінька вічність перш ніж Брамар мовив до брата.

- Бачу ти г’озгубився і не знаєш як вчинити. З цим, я гадаю, я можу тобі т’охи дпомогти. Щонайменше г’озповім п’о те, що коїться у землях навколо. Може тобі це дпоможе …з’обити висновки. Та таку г’озмову к’аще вести у більш п’иватній обстановці. Ходімо.

Брамар провів нас глибше до підземелля, туди, де не було жодних вікон, а у стелі де-не-де зяяли дивні отвори, з яких тягнуло свіжим повітрям і землею.

- Де це ми? - вирвалося у мене стиха. - Що це?

- То є шахти, -  з охотою відповідав сивочубий брамар, - щоб вільно дихати під землею. А п’ямуємо ми до бібліотеки.

Я не встиг відкрити рота, щоб спитати що то таке є та бібліотека і як працюють ті шахти, як темний коридор добіг кінця і перед нами відчинилися двері. 

- П’оходьте, сідайте ближче до вогню, г’ійтеся. 

Тут було темніше ніж у великій залі, й, що і сказати, прохолодніше. Коли зір звик до півтемряви, я розгледів трохи занедбану кімнату, але із кам'яною підлогою, такими ж кам'яними стінами, і стелею зі вже знайомими шахтами. Окрім невеличкої, прикритої металевим заслінчиком, ватри і лави поруч, громадини стола, на якому тіснилися стопки паперів і свічники, решту простору займали дивні шафи, заставлені чимось незрозумілим. Я підійшов ближче. Книжки! Там були самі тільки книжки! Неймовірно! Я бачив колись одну засалену книжку без обгортки у заїзжого купця, та щоб стільки і таких гарних - ніколи. І скільки ж їх було! І таких різних! А поруч лежали рулони і теці з папером, ціла гірка гусячого пір’я, поламаного і цілого, вимазаного у чорнилах. Навіть чорнила були незвичні, не з сажі, ні. Ці пахли горіхами.

Я ледве втримався щоб не торкнутися усих тих багатств, хоча дуже кортіло. Та я добре пам’ятав як через один пліснявий коржик я потрапив за грати і мусив бігти з власного дому. До того ж, мені зовсім не хотілося щоб чубатий довідався про мою неписьменність.

Дід помітив мою цікавість до книжок, але ніяк не прокоментував це. Вони з Родосвітом вже сіли біля вогню і вели розмову. Я ходив ближче і сів поруч з братом.

- Вам пощастило зат’иматись у до’озі. За день до вашого п’ибуття лісом п’ойшли дві тисячі солдат Aedasu, п’ойшли за кілька ліг від цього місця і йшли на південний схід. Т’охи б зат’ималися вони, і ви б не дісталися сюди живими. 

- Так, ми бачили їх, декількох з них, - мовив Родосвіт. - Хоча й вони могли побачити наші сліди, як не нас самих. 

- Щойно ви ступили до земель Ballava - ваші сліди стали нашою сп’авою. Тож, не хвилюйтеся, до’огу сюди їм не знайти, най як вони намагатимуться. 

Брат знов мовив щось тією незрозумілою мені рокочучою мовою, і дід закивав йому.

- Так, вони п’ойшли нашими лісами. 

- Чому ж ви їх не затримали? Не дали відсіч? Дозволили пройти до Склавіни?

Дідов погляд нічого не виказував - ані смутку, ані жалю. Я відчув як звідкісь потягло холодним повітрям і посунувся ближче до брата. 

1 ... 32 33 34 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"