Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

Виходячи з ванної кімнати у спальню, де світло ледь торкалося стін від нічних світил, я повільно розчісувала волосся артефактним гребінцем. Пасма миттєво висихали, набували шовковистої текстури та красиво завивалися у великі локони. Просто диво, а не магічне придбання.

Засвітившись червоним, комп'ютер спалахом повідомив про отримання сповіщення від юристів міжпланетної компанії. Відклавши гребінець, я вмостилася в кріслі, підібравши ноги під себе. Повільно допиваючи прохолодний м'ятний чай, уважно переглядала свій контракт. Документ був складений коректно, але кілька деталей мене все ж зацікавили: наявність відряджень і безпосереднє підпорядкування Хьорсту. Щось останнім часом я привертаю надто багато уваги... Потрібно бути обережнішою. Дійшовши до кінця тексту, я написала адвокату в активний чат, вказавши на виниклі питання. Мені передзвонили майже відразу й надали пояснення. Після короткої паузи я все ж рішуче поставила свій підпис під договором. Пролунав сигнал на чипі комунікатора — підтвердження отримано. Все. Назад дороги немає. Тепер я офіційно співробітниця "Хьорст Корпорейшн".

І ось уже ранок. Сонна, але сповнена рішучості підкорювати нові вершини, я, стримуючи лайливі слова, долаю традиційний ранковий затор. Зазначила, як трохи тремтять руки на кермі. Невже хвилююся? Усміхнулася. Оце так.

З містером Хьорстом ми домовилися зустрітися о дев'ятій годині, щоб обговорити всі організаційні питання. Я рада, що графік у мене надалі буде вільним. Це значно полегшує життя.

Припаркувавши авто на службовій підземній стоянці, я попрямувала до ліфтів. Щоб піднятися вище сотого поверху, довелося пройти повторну ідентифікацію через особисту картку. 

Вийшовши на управлінський поверх, я опинилася у безшумному царстві тиші. Поки підіймалася, мимоволі встигла познайомитися з багатьма співробітниками, які теж вирішили скористатися послугами цього ліфта. Не подумайте нічого поганого, вони були приємними та доброзичливими особистостями, але надто галасливими й нав'язливими.

Несподівано з м'яким стуком відчинилися найближчі до мене двері. Задумливою, важкою ходою вийшов худорлявий чоловік похилого віку. В руці він тримав об'ємну папку й нервово постукував нею по стегну. Помітивши мене, здивовано підняв брови.

— Пані? Ви когось шукаєте? Це закритий поверх, стороннім тут бути заборонено, — він уважно оглянув мене.

— Доброго ранку. Так, шукаю. Буду вдячна, якщо підкажете, де приймальня Раяна Хьорста, — ввічливо усміхнулася.

Абсолютно точно, це була далеко не проста людина у місцевій ієрархії. У ньому відчувалася сила й жорсткість з першого погляду, хоча він і намагався приховати це за показною увагою й доброзичливістю. Цікаво, яку посаду він тут займає?

— Що ж, чому б не допомогти такій красивій пані? Якщо вже і сам туди направлявся. Прошу, — він указав у бік центрального коридору. — Я вас раніше тут не бачив. Ви новенька чи це особистий візит?

— Я ваш новий консультант, — відповіла, зацікавлено розглядаючи стіни з "живими" фотографіями знаменитих клієнтів.

Ого, крім президентів, тут навіть є правителі й спадкоємці сусідніх монархічних планет. Загальні фотографії перемежовувалися з нагородами й грамотами за різноманітні досягнення.

— Навіть так... — тим часом здивовано промимрив чоловік. — Цікаво.

Що ж його так здивувало в моїй новій посаді, я дізнатися не встигла, оскільки ми підійшли до стильних скляних дверей, і чоловік галантно відчинив їх для мене.

Дроу, який стояв біля кавового столика, здивовано підняв на нас погляд.

— Містере Браян? Щось трапилося?

— Ні, вирішив занести тобі документи на підпис і заодно провести цю чарівну пані, — чоловік кивнув на мене. — Каже, що наш новий консультант.

Дроу недовірливо поглянув на папери. Схоже, не часто чоловік підробляє кур'єром.

— Дякую, — кивнув напівкровка й, відклавши чашку, підійшов до нас. Обережно забрав папку й направився до столу.

— Ну що ж. Приємно було з вами поспілкуватися. Але, на жаль, змушений залишити вас — справи, — чоловік кивнув і захопив мою руку для поцілунку. — Але ви не соромтеся, мила міс. Буде бажання — заходьте на чай, я завжди до ваших послуг, — чоловік усміхнувся своїм думкам і покинув приймальню.

Запанувала хвилинна тиша. Дивний чоловік, однак.

— Кхм, міс Кларк, я б радив триматися від нього подалі.

Знизала плечима. А я що, проти? Воно якось само так вийшло. Дроу зітхнув і, відклавши папку в спеціальну стопку, повернувся до перерваної справи.

— Містере Хьорст вас уже очікує, можете проходити. Бажаєте кави, чаю, руї?

— Руї, будь ласка, і одну ложечку цукру, — я вибрала традиційний талоський напій, який нагадує каву з гірким шоколадом.

Молодий чоловік спокійно кивнув, прийнявши моє замовлення, і розвернувся, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

— Доброго ранку, містере Хьорсте, — постукавши, зайшла до кабінету.

Приміщення мені сподобалося з першого погляду. Воно було дуже просторе, світле й обставлене з вишуканим смаком. Про статус власника тут говорило буквально все: дорогі меблі, багато рідкісної деревини та цікаві, оригінальні предмети декору. Я відзначила ще неймовірно високі стелі. Майже вся права частина кімнати була відведена під ряди з горизонтальними стелажами, повернутими торцями до центру. Сусідня з нею стіна складалася з величезних панорамних вікон. Вид зі 102-го поверху відкривався приголомшливий, визнаю. Та й, загалом, концепція бібліотеки в кабінеті була незвичною.

— Доброго. Проходьте, сідайте, — він указав на один із диванчиків біля столу. — Радий, що ви прийняли мою пропозицію.

— Дякую, — ввічливо усміхнулася і пройшла до запропонованого місця.

— Нічого нового щодо справи не пригадали? — чоловік відклав документи й сперся підборіддям на складені пальці. Дивився він на мене спокійно й упевнено.

— На жаль, ні. Відео з камер спостереження вже розшифрували? Я можу його побачити? — я теж вирішила не зволікати й одразу перейти до справи.