Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Ровендер примружився і подивився на Матр.

– Ця вода відфільтрована ґрунтом Орбони, Єва Дев'ять. У її смаку – небо та земля, які створили її. Та земля, частиною якої ви тепер обидві є.

Єва, задумавшись про те, що сказав Рові, колупала ніготь.

- Єва, у тебе є набір для гідратації, - сказала Матр, і на секунду навіть здалося, що вона зрозуміла останню ремарку Ровендера. Робот повернула омніпод Єви і продовжила: - І я запаслася водоочисними таблетками на випадок, якщо доведеться пити тутешню природну воду. Однак не думаю, що до цього дійде. Невдовзі ми зустрінемося з мешканцями найближчих підземних об'єктів.

- А як щодо твоєї матері-робота? – Ровендер махнув у її бік шкіркою вокса. - Вона що їсть та п'є?

- Матр не їсть, - пояснила Єва. – Вона просто робот.

- Нехай я штучний гібридний біокомп'ютер і всередині мене є те, що можна вважати "живими органами", мені не потрібен метаболізм для вироблення енергії. Натомість я беру енергію зі змінних акумуляторів-центуріонів, – доповнила Матр.

Єва перевела все це Ровендер і допила свій морс.

— Той, хто не їсть і не п'є, каже іншому, що їсти й пити… Все цікавіше й цікавіше, — задумливо промовив Ровендер, роздивляючись дівчинку й робота.

Єва засунула порожню пляшку в сумку. І, наткнувшись на ДивЛу, витягла її і почала розглядати в мерехтливому світлі ліхтаря. Незвично було бачити дивний предмет не в схованці, а тут.

- Це те, що ти забрала зі своєї колекції, Єва Дев'ять? – Ровендер кинув чергову шкірку у ставок і присунувся ближче. - Чому з усього, що там було, ти вибрала саме це?

– Це? - Бездумно перепитала Єва, не відриваючи погляду від напівстертого зображення. Маленька дівчинка на зображенні була щаслива. Вона посміхалася. І робот поряд із нею посміхався. І всі, включаючи безголового дорослого, трималися за руки і дружно йшли кудись уперед. Єдине ціле. Сім'я. - Я називаю це Здивувала, - прошепотіла Єва.

- Див-Ла? – повторив Ровендер.

– Чому? - Запитала Матр.

- Якщо придивитися, то тут залишилися лише ці літери, тільки вони читаються. Це єдина річ не з Притулку. Я припускала, що вона належить людям, які живуть тут, де ми зараз, але, мабуть, помилялася. - Єва засмучено зітхнула.

- Ти маєш рацію, Єва, - сказала Матр. – У мене є записи про кожну річ у цих Сховищах, але такої у моїх списках не значиться.

— Але ж звідкись вона взялася, — відповіла Єва. - Мені здається, її залишив мені якийсь інший чоловік.

- Але в описах немає нічого подібного, - наполягала Матр, розглядаючи ДивЛу. - Може, її залишив хтось на зразок Бестіїла чи містера Кітта.

Єва потерла великим пальцем зображення дівчинки.

- Виглядає дуже старим. І дуже брудним, – не втрималася Матр. - Ти впевнена, що хочеш узяти це із собою?

- Невже ти не розумієш, Матре? – обурилася Єва. - Подивися на дівчинку та її батька. Подивися на їх робота. Бачиш, як вони всі щасливі? Коли ми з тобою востаннє так усміхалися?

- Насправді триста сімдесят вісім днів тому, коли ти виграла у мене в голотриктрак[1], - Звітувала Матр. – І все ж таки існує причина, через яку ця річ не потрапила до нас у будинок. Вона вражена пліснявою та бактеріями.

Єва закотила очі.

- Ти коли-небудь бачив щось подібне? - Запитала вона Ровендера, вручаючи йому стерту штучку.

— Що ж таке? – Ровендер витер руки об свою замаслену куртку, перш ніж узяти до рук предмет. - Ні, Єва Дев'ять, не бачив. Але щось схоже я зустрічав у Королівському музеї в Соласі. – І він повернув річ.

– Де-де? - Стрепенулась Єва.

– У Королівському музеї. Він знаходиться в місті Солас. - Ровендер розтягнувся на своєму килимку, поклавши голову на рюкзак, і заплющив очі. – Там править королева Охо. Можливо, там тобі і вдасться знайти когось, хто відповість на запитання про ваше село.

- А ти можеш відвести нас туди? - Запитала Єва.

– Що він каже? - Зустріла Матр.

– Каже, є музей зі схожими предметами. - І Єва підняла ДивЛу. – Він заведе нас туди.

– Відведу? Цього я не говорив, Єва Дев'ять. - Ровендер розплющив одне око і глянув на дівчинку. - Я, взагалі-то, казав, що за нашим слідом йде Бестіїл. І що буде краще, якщо ми поділимося.

— Коли ми вийдемо на поверхню, нам більше не знадобляться послуги містера Кітта, — сказала Матр. – Омніпод допоможе нам знайти безпечну дорогу до найближчого підземного об'єкту.

- Побачиш, наскільки марний омніпод на цій самій поверхні, - пробурмотіла Єва.

- Єва, давай не будемо ...

- Матре, не зараз! - Огризнулася дівчинка. Вона озирнулася на Ровендера. Той, здавалося, спав.

Матр зітхнула:

– Думаю, мені треба зайнятися перевіркою цілісності несучих конструкцій у цьому Притулку. А потім посторожу, раптом з'явиться той грабіжник. - І вона покотилася до виходу зі спортзалу. - Постарайся відпочити, Єва. Завтра продовжимо пошуки.

Єва відкинулася на свою «ліжко» і витріщилася на струмки води, що течуть по стелі, що розтріскалася. Вода потихеньку капала у зелений ставок: кап, кап, кап. Це нагадало Єви голограми печер. Темні печери завжди виглядали загадково і моторошно, коли вона досліджувала їх у голокамері, а тут вона чомусь почувається під захистом. У безпеці.