Читати книгу - "Енергія Істини - Пролог (e/verity - Prologue), SigmArs"

— Аааа! – лунали крики звичайних людей на всю округу після мертвої тиші протягом кількох секунд. Тільки, закутані в латах воїни, якось стримували свої емоції

Бернарду здавалося знайомим образ цієї істоти.

— Це точно був величезний «монстр-вовк».

Вони зустрічалися в деяких книгах, що той читав до того. Тільки тут звір мав колосальні розміри навіть для свого виду — більше чотирьох кроків у довжину, а висота на чотирьох лапах складала половину від того числа.

Відразу кілька солдат у цій паніці побігло на допомогу своєму на вигляд мертвому, старшому по званню.

— Нічого вже не поробиш він мертвий – казав офіцер в натовпі. — Прийняти бойовий стрій! Будемо відбиватися.

— Ніяк не подумав би, що людина, яка обіцяла захищати мене всіма силами, сама потрапила в таку смертельну та безвихідну ситуацію – подумав юнак, закриваючи обличчя руками, прижавшись до підлоги середині возу, так міцно, як міг…

Через мить вже всі, включаючи Бернарда, чули оглушливий вовчий рев, нагадуючи попередній тільки у багато разів сильніше та жахливо, немов давив на психіку з середину.

Хлопець на секунду зазирнув в прогалині міг бокових дошок.

Величезний тільки но відійшов від того самого монстра-вовка, що вбив капітана і наближався до інших. Це виявилася не найгірша проблема.

Раптом, з кущів, з іншого боку гущі, з'явився ще один вовк, тільки набагато менший, і одразу ж напав на іншого солдата. Пізніше, за тим не мов змії повилазило з десяток таких. Бернард звернув увагу що на спині кожного з них були різні невідомі символи. Вони здавалися знайомими, але звідки той не пригадував.

— І що ви тепер накажете робити? – пролунав голос одного з солдатів, що опинився біля повозки героя.

Навколо творився такий жах, що складно було описати простими словами…

З возів лунали лише крики та плач.

***

Пройшов ще деякий час. Звідусіль доносились гучні крики.

Стоячи біля дерев'яних конструкцій воїни, частково заковані в броню та обвішані сталевими листами, розосередилися по різним кутам – вони були налякані немов малі кошенята, їх бойовий дух був подавлений.

Навколо солдат, підступали кровожерливі істоти, з пащ котрих без упину лилася чорна як вугілля слина.

Бернард, вже як пару хвилин, ризикнув вискочити зі свого тимчасового укриття, у вигляді дерев'яного возу. Але в один момент до нього в останній віз, заскочив гість - один з вовків
що свердлив лютим поглядом підлітка. Але спис пройшов через отвір в дереві, біля малого, що той не на жарт злякався в моменті.

Обережно, виходь до мене – почувся знайомий голос

Хлопець обережно зліз донизу. Там поруч сидів знайомий чолов’яга. Він був ще живий, хоч і на перший погляд, сильно травмований.

— У мене з собою є ефективний лікувальний настій у рюкзаку, – вказав Бернард на сумку в своїй руці. Хоча битися не вмію, але зможу допомогти вам, хоча б полегшивши біль! – прорваним, турботливим голосом заявив юнак.

Після цих слів ще наляканий хлопець передав солдату маленьку скляну пляшечку з ліками темно-зеленого кольору, залишену матір'ю на крайній випадок.

— Він має знеболюючий ефект, хоча також різкий запах, та смак не дуже.

Солдат, довго не роздумуючи, миттєво витягнув туго вдавлену дерев'яну пробку колби й ковтком

залив усю рідину фляжки собі у рот. Пізніше поранений різко блюванув на землю.

— Навіщо було пити все разом, це ж концентрат?

— Пробач хлопче, мені зараз потрібні сили. До того ж якщо та тварина знов з’явиться і завиє - хана нам. До того ж після вбивства командира він нічого так і не втнув, а лише спостерігав.

— А де той велетень, він кудись дівся?

— Так, тому в нас є ще шанс врятуватися.

***

Багато цивільних у візках були збентежені… Багато волало – а слабкіші, навіть думали як обірвати життя.

— Дякую тобі за допомогу, тепер мені вже краще, але тобі, хлопче, а також іншим цивільним, потрібно від сюди валити, як най далі. Не хвилюйся, я з залишками воїнів прикриємо ваші спини. За вдяки твоєму зіллю тепер я відчуваю заряд енергії.

Повернути назад не варіант, там нас зможуть оточити. Прийдеться йти довшим шляхом. Тому передай мій наказ – якнайшвидше запрягти коней і поїхати вперед, так як там нас будуть чекати товариші, які точно вам допоможуть!

— С-сер військовий… А як же ви? Хоча цей настій допоможе полегшити біль, але, вам все одно, необхідна медична допомога, і час, що б відновитися. Ви не можете просто тут померти, захищаючи інших…

Посеред всіх цих криків і виття диких вовків хлопець почув стук сталевої броні і швидкі кроки.

Це виявився ще один солдат, якому хватило сміливості повідомити про ситуацію вищому товаришеві по чину.

— Сер Дрістен, як ви?! – з повагою звернувся до пораненого солдат, що раптово з'явився.

— Так, як наш капітан перший піддався нападу, і був вбитий моментально, хочу офіційно наголосити що тепер ви повинні взяти на себе все командування на себе.

— Еге ж, тільки тепер офіційно, підпалив сигару старший по званню.

Дозвольте повідомити, наші втрати склали три воїни, включаючи капітана, а також один цивільний і троє піхотинців тяжко поранені. З убитих монстрів лише троє. Що дозволяється робити?

— Молодчинка, дякую за доповідь, – казав Офіцер, з посмішкою, поклавши свою руку на плече Бернарда.

Далі я сам хлопче. Через момент офіцер піднявся з колін тримаючись за віз.

Починаємо операцію  «перегрупуватися і валити звідси на всіх парах»! Наказую всім якнайшвидше зайняти місця у візках і утримувати оборону до моєї команди! Тяжко пораненим в латуні що ще не можуть йти, доведеться залишитися тут.

— Але ж…

—Залиш розмови! Виконуй наказ. Ми не в тому положенні. Крім того, ми не зможемо рушити з місця з чотирма візками. Доведеться залишити хоча б одну тут.

— Ви чули наказ офіцера? – оголосив на весь округ підлеглий солдат.