Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

Кажучи, що син надасть йому – Рохану – таку саму честь, едорець лукавив. Він сподівався, напевно, сподівався ще за свого життя зійтись з ненависними інопланетниками. І загинути, чи перемогти! Схоже, на їхніх таємних верфях справи йшли повним ходом.

Однак він помилявся. Гордий воїн, який підіслав убивцю до свого батька. Ні йому, ні навіть синові його не судилося зійтися в боротьби з інопланетянами.

Пану Рохану зовсім не обов'язково знати, що є такі штуки, як орбітальні сканери. Пану Рохану зовсім не обов'язково знати про існування супутників-шпигунів, які, напевно, всівають орбіту Едо. Усі їхні таємні та підземні (у прямому значенні слова) заводи, напевно, давно обчислені та нанесені на карту. Також не складає значних труднощів простежити переміщення і скупчення великої кількості заліза, без якого не побудувати ні міжпланетний корабель, ні скільки-небудь пристойну гармату.

Керівництво Співдружності дозволяло їм поки що грати в змови… поки що. Коли корабель, або що вони там городять, буде майже готовий, станеться… ні, не удар із космосу, а природний катаклізм. Чи землетрус, чи гігантська хвиля цунамі (це якщо споруда поруч із океаном), чи ще щось, що знищить секретний завод, разом із персоналом і – найголовніше – їхнім творінням.

Після шоку і жертв богам, вони почнуть будувати новий завод, тільки для того, щоб одного прекрасного (для Співдружності) та не дуже (для едорців) дня і його спіткала доля попередника.

І так до нескінченності.

Поки не набридне однієї зі сторін.

– Я… хотів… меч, який у тюремника і яким мав… батька…

– Залишив у тілі.

– Добре, – Рохан кивнув. – Цим мечем… билися наші предки… старий… батько був би щасливий померти від нього…

– Він був щасливий, – збрехав я, хоч можливо, сказав правду.

– Добре... це добре, – Рохан підвівся, взяв свій меч. – Прощавай!

– Прощавайте, – кивнув я. – Або, до зустрічі.