Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

Я відхиляю виклик і йду до приміщення. А там вже швидко підіймаюся на другий поверх.  Як тільки но Віка побачила мене, одразу кинулась до мене обіймати. 

-Дякую тобі. - каже притулившись 

-Так а що сталося? - питаю обережно 

-Нічого. Я просто хотіла твоєї уваги. Дань, ну нам же так добре разом. - дивиться мені в очі. Вона трохи нижче за мене, тому навіть голови не піднімає, щоб заглянути в очі

-Що? - перебиваю її - Тобто ти мене терміново кликала, щоб розказати, як тобі було у наших відносинах? - кажу зло

-Чому, мені? Нам було добре. Зайчику, ми ж досі кохаємо один одного- каже ніжно 

-Ні, Вік. Я був з тобою, бо мене с тобою було добре. Я навіть не впевнений, що щось відчував до тебе.

-Ні. Тобі лише здається. Ми просто погано працювали над відносинами - починає 

-Вік, забудь. - починаю відсторонитися від неї, і раптом вона кидає погляд за мою спину, різко повертається до мене і з'єднує наші уста у поцілунок. Що вона робить? Збоживоліла чи що? 

Я різко відстороняють від неї і йду до кабінету, де буде геометрія.

Через декілька хвилин всі почали сходиться. Ася зайшла майже остання і одаразу направилась до парти. 

-Привіт. Я кота вже до ветеринара зводив - ділюсь з нею. Вона лише кивнула. І все? -Треба тепер їй ім'я дати- каже задумливо. І знову кивок. Да що є таке? Навіть не встиг обуритися, як до класу зайшов вчитель.

-Добрий ранок! Починаємо наш урок. 

АСЯ 

Ранок був прекрасним. Настрій був піднятий на всі сто відсотків. Я зустрілася з Сонею, бо Ліза поїхала на конкурс. Поки йшли до школи подруга по слову витягувала про вчорашній вечір. І як тільки на другому поверсі я побачила Даню з Вікою, все наче перевернулося. Навіщо цілуватися у коридорах школи? Немає інших місць? 

-Ася, все нормально? - питає подруга

-Так - розгублено кажу -Все добре 

-Тоді зустрінемося в їдальні - говорить подруга та йде до свого класу. 

Коли я вже була в своєму кабінеті, де мав бути урок, Даня щось розповідав,  а я взагалі не сприймала ніякої інформації. 

Інших місць немає? Чому я взагалі про це думаю? Але, все одно. Господи. Хай що хочуть, те і роблять. 

На уроках все рівно крутилися різні думки. Та все одно пiсля уроків збираюсь, та йду до кафе, яке знаходиться в парку біля школи. Соня вже мене чекала, бо їх завжди раніше відпускають, тому йду до столу за яким вже сидить подруга. 

-Так ви типу дружите? - одразу питає Соня, поки я знімаю куртку, бо в кафе тепло

-Хто? - питаю 

-Ну ти і Даня - говорить подруга. 

-Які друзі? У нього є подруга, з якою він цілується по коридору - говорю хмуро 

-Що? - дивується -Ася, а це ще до чого? Ти...-Невстигає договорити, як біля мене сідає на стілець Ваня

-Привіт, дівчата. Як ви? - дивиться на мене 

-Привіт - говоримо одночасно - Все нормально. А ти як? - питаю його 

-Добре. Але буде ще краще, якщо ти сьогодні підеш зі мною прогулятися - посміхається і прядку мого волосся заправив за вухо. 

-Я поки  не можу сказати точно, чи зможу - кажу розгублено 

-Добре. 

-Привіт, хлопці. Все добре? - різко питає Соня, і дивиться кудись по заду мене. 

-Привіт, сонце, так. - за секунду бачу, як Назар наближається до своєї дівчини. І я чую, як позаду стоїть хтось, і невдовзі кладе свої руки на спинку мого стільця. Даня. Я от відчуваю, що то він! 

-А які взагалі в тебе плани сьогодні? - вже тихіше питає Ваня 

- Та взагалі ніяких, але не знаю, що по домашньому завданні - мовлю 

-Сподіваюсь, їх не буде небагато, і ти зможеш прогулятися - і знову ніжно посміхається, а я йому у відповідь. Було б звісно краще, якби того дурня позаду не було. - Ти сьогодні дуже гарна. Ти завжди гарна 

-Дякую - сором'язливо говорю 

-Ваню, тебе там класна керівничка шукала після уроків. Сказала, щоб ти до неї підійшов до третьої години. - суворо каже Даня 

-Дякую, що сказав. -говорить, і знову повертається до мене - Обов'язково напиши! 

-Добре. Бувай - і він пішов. За декілька секунд на місці Вані сидів вже Даня 

-І що це були? - досить гучно каже

-Нічого - говорю йому 

-Ти йдеш з ним кудись? -пита і дивиться на мене скляним поглядом. 

-А може на спільну тему поговоримо? - підтягується Назар

-Секунду зачекай - говорить Мельник йому -Ася, я чекаю

-Можливо - кажу легко 

-І навіщо? Він же тобі не подобається, та і ти йому. - говорить впевнено

-Головне, що у вас з Вікою все добре. Навіщо дивитися за моїм особистим життям? - обурено випалюю 

-Причому тут Віка? - питає з подивом 

-А причому моє особисте життя? 

-Бо ти з ним не будеш зустрічатися. - впевнено каже

-Буду-різко говорю

-Та у вас у кожного своє життя, залиште цю тему- каже Соня

-Я просто не розумію, чому я не можу з ним прогулятися? - дивлюсь на Мельника

-Тому що. - дуже чітку відповідь отримую та раптом він встає з місця, бере мою руку, куртку та веде на вихід.

-Що ти робиш? - обурено питаю - Відпусти!

Він проігнорував та накинув на мене куртку та вивів з приміщення. Він переплів наші руки і трохи відвів від кафе, як тільки но ми зупинилися він обернувся до мене 

-Ти здурів чи що? Віку свою так за руку тримай і веди її кудись. Хай вона тобі все для кота купляє, і квіти їй даруй, і…- не встигаю договорити, як він впивається своїми устами в мої. Його руки обвивають мою талію. Я стаю навшпиньки і кладу руки на міцні плечі. Він цілує ніжно та повільно.Вкрав мій перший поцілунок! Але він неймовірний. Моє серце б'ється наче от от випригне. Мельник більш впевнено цілує і притягує до себе ще ближче. Раптом в реальність повертає нас дзвінок. Я відсторонилася від Дані, той лише подивився на мене з ніжністю і почав без слів діставати телефон з кишені куртки. 

-Слухаю, Людмило Олександрівно. - говорить, як тільки но прийняв виклик - Зараз. - говорить їй- Ти будеш їхати в Карпати? - питає у мене