Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

— Інно, якщо ти так впевнена в цьому, чому ти все ще тут, говориш зі мною? І все ж таки, якщо кохаєш і людина тобі важлива, ти не залишиш її. Скільки часу пройшло з того часу, коли вони були разом?

Інна зупинилася, не відповідаючи одразу. Я бачила, як її обличчя змінюється, коли вона обмірковувала мої слова.

— Чотири роки.

— Чотири роки, — повторила я, ніби смакуючи це слово. Це було до біса багато. — І ти все ще тримаєшся за це? Все ще намагаєшся зруйнувати його життя, тому що він пішов далі?

— Ти нічого не розумієш, — відказала вона, обурено зітхаючи. — Алла страждала через нього. Він просто пішов і залишив її.

— А ти страждаєш через те, що Алла страждала, — відповіла я, відчуваючи, як всередині мене кипить обурення. — Але це не твоє життя, Інно. Це не твоя історія. І не твоє право руйнувати мою.

— Ти навіть не уявляєш, на що здатна Алла, щоб повернути його. Вона не з тих, хто здається без бою.

— Ну, нехай спробує. Але зараз, якщо ти не заперечуєш, я хочу повернутися до свого нареченого. Нам всім ще треба обговорити деталі нашого з Сашою весілля.

Її обличчя на мить стало білим від люті, але вона швидко відновила контроль.

— Побачимо, як довго ти протримаєшся, — сказала вона з посмішкою, яка більше нагадувала гримасу.

А потім згадала, що я справді його тимчасова дружина. Забавно.

— Побачимо, — тихо відповіла я.

Я залишилася стояти, дивлячись їй услід. Що ж, тепер я знала про Аллу. Я зітхнула, відчуваючи, але напруга не хоче відпускати. Це було важче, ніж я очікувала. Ця зустріч залишила гіркий присмак у роті. Мені повинно бути все одно, адже я тут лише тимчасово. Але чомусь ця розмова зачепила мене більше, ніж я очікувала.

Я глибоко вдихнула і вирішила повернутися до вечері, намагаючись зробити вигляд, що нічого не сталося.

Повернувшись до столу, я побачила, як Олександр підійшов до мене і ніжно взяв за руку.

— З тобою все гаразд? Ти була довго в туалеті, — запитав він тихо, так, щоб ніхто не почув.

— Так, все добре, — холодно відповіла, даючи зрозуміти, що розмова на цьому закінчена.

Ми їхали з Олександром додому. Я намагалася уникати його погляду, дивлячись у вікно і згадуючи кожну деталь з сьогоднішнього дня. Мені було важко визнати, але його підтримка сьогодні справді допомогла. Проте, після зустрічі з Матвієм і Інною, я відчувала себе втомленою і змученою. Скільки ще таємниць ми повинні тримати один від одного?

— Ти добре справилася, — нарешті промовив Олександр, ламаючи тишу.

— Так, дякую, ти також, — відповіла на автоматі.

— Не хочеш мені розповісти звідки ти знаєш Матвія? — його голос звучав рівно, але я чула в ньому нотки цікавості і напруження.

— Ні. А ти не хочеш розповісти про Аллу? — я повернулася до нього, піднімаючи брови. — Ми наче б то домовлялися, що ти будеш чесним зі мною. Я твоя фіктивна дружина, я ж повинна була знати таку деталь перед знайомством з твоєю родиною.

Олександр напружився, його руки стиснули кермо так, що суглоби побіліли. Він відвів погляд від дороги на мить, потім знову зосередився на русі.

— Вибач, що ти дізналася про це таким чином. Це не було моїм наміром, тримати від тебе щось в секреті, — він подивився на мене, але я уникала погляду. — Я навіть забув про це. Алла... Це складна історія. Вона була важливою частиною мого життя, але це вже в минулому. Ми розлучилися з причин, які важко пояснити. Вона зробила свій вибір, і я зробив свій. Зараз це не має значення.

Я скептично глянула на нього.

— Забув? Серйозно? Як можна забути про жінку, з якою ти був три роки? А ти не думаєш, що це має значення, коли твоя сестра Інна вирішує закидати мені минулі стосунки з твоєю колишньою прямо перед тим, як я збираюся стати частиною вашої родини?

— Це було давно. І це більше не має значення, — його голос звучав твердо, але я відчула, що він захищається. — Інна завжди була впертою і складною. Вона все ще підтримує стосунки з Аллою, і, здається, що єдина хто не хоче, щоб я рухався далі. Вона не зміниться. Але це не має значення. Ти не повинна звертати на неї увагу.

— Чудово, — я нервово сміялася. — А на кого я повинна звертати увагу?

— На мене!

Олександр різко зупинив машину на узбіччі, подивився на мене і його погляд був серйозний, але стриманий.

— Чого ти хочеш, Дано? — почав він, тримаючи кермо так, ніби воно могло розірватися в його руках. — Що я повинен зробити, щоб ти почувалася краще?

Я вдихнула глибоко, намагаючись зібрати свої думки. Він вимагав відповіді, але я не була впевнена, що знаю, що саме хочу. Ми їхали додому, а я відчувала себе так, ніби весь світ звалився на мене.

— Що я хочу? — повторила я, намагаючись витримати його погляд. — Я хочу чесності, Олександре. Я хочу знати, на що я підписалася. А не дізнаватися про твоїх колишніх наречених від твоєї сестри.

— Ох, ідеальна чесність, — зіронізував Олександр. — Ти сама зараз щось приховуєш від мене, Дано.

— Це не те саме, — я заперечила, зітхаючи. — Моє минуле не впливає на тебе так, як твоє на мене.

— Ти справді так думаєш? — його голос звучав з сумішшю гіркоти. — Ти думаєш, що твоє минуле не впливає на мене? Ти помиляєшся.

— Про що ти говориш? — я повернулася до нього, відчуваючи змішане почуття тривоги і гніву.

— Ти думаєш, що все так просто? — голос Олександра звучав з нервовою напругою.

— Правда? І що ж тоді? Перестань відповідати питанням на питання! — я закинула руки на груди, відчуваючи, як гнів піднімається в мені.

— Ти думаєш, що я просто вибрав тебе навмання? — Олександр нахилився ближче, його очі спалахнули. — Я хочу знати, що відбувається в твоєму житті, бо це важливо для мене. Ми знаємося вже два роки.

— Два роки? — я недовірливо засміялася. — Олександре, ми зблизька спілкуємося всього третій день. І тепер ти хочеш сказати, що ці два роки щось значили?