Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

— Так, значили, — він промовив тихо, але твердо. — Ти досі думаєш, що я просто так вирішив запропонувати тобі цей шлюб? Що це просто бізнес?

— Я зовсім тебе не розумію. Про що ти говориш? Ти думаєш, ти думаєш… Що я думаю? Чому ти мені просто не поясниш?

— Нічого. Забудь про це, — він відвів погляд, повертаючись до керма. — Поїхали додому.

Я сиділа мовчки, намагаючись зрозуміти його слова. Що він мав на увазі? Думки крутилися в голові, але я не могла знайти логічного пояснення. Він виглядав засмученим. А я втомилася сваритися з ним. Чому я взагалі почала так бушувати? Тепер, коли я заспокоїлася, не могла зрозуміти, чому стала такою емоційною та почала кричати на свого боса, хоча сама не була з ним до кінця чесною. Після розмови з Матвієм та Інною, мені здалося, що я знову живу минулим, і це почало причиняти мені біль, а через нього я занадто дратуюся.

— Вибач мені.. Я не знаю, що зі мною відбувається останнім часом. І… цей день був надзвичайно важким, — я намагалася говорити спокійніше, але моя напруженість все ще відчувалася в кожному слові.

— Я розумію, Дано. Ти також вибач.

— Матвій... він друг мого колишнього, — я глибоко вдихнула. — Ми з ним мали конфлікт в минулому. І це не те, чим я пишаюся. Але це було давно, і я намагалася забути про це. Це була важка ситуація, і я не хочу повертатися до неї.

Олександр кивнув, продовжуючи тримати погляд на дорозі.

— Я розумію, — промовив він тихо. — І я не буду тиснути на тебе, щоб ти розповідала мені більше, ніж хочеш. Але якщо ми хочемо, щоб цей шлюб працював, навіть фіктивно, ми повинні бути чеснішими одне з одним.

Я зітхнула, погоджуючись із ним. У мене не було сил на нові конфлікти, і я відчувала, що, можливо, настав час відкритися.

— Добре, Олександре. Можливо, нам дійсно треба бути більш відвертими одне з одним, — сказала я, намагаючись посміхнутися. — Я спробую. Але це важко, особливо після того, що сталося сьогодні.

— Я знаю, — він теж посміхнувся, але його посмішка була сумною. — Давай поїдемо додому і відпочинемо. Можливо, завтра стане легше, і не буде так напружено.

Я кивнула, погоджуючись. Ми їхали далі мовчки, кожен заглиблений у свої думки. Чому мені здається, що все, що я роблю в своєму житті, неправильно? Те, що я думаю, говорю, роблю... все здається дурним і неправильним. Я так втомилася. Просто хочу спокою. Хочу купити піцу, сісти на терасі й дивитися на море, попиваючи шампанське. Втекти від відчуття, що я застрягла в цьому безкінечному колесі самокритики та сумнівів.

Моє життя завжди було до біса складне. Але чи не починаю я шкодувати, що в’язалася в це… Я вже не знаю.