Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"

- Ти що?! Ні! Ти тут спати не будеш! – я зашипіла, бо закричати не могла.

- Чому? Ти минулу ніч спала в моєму ліжку. Цілком справедливо буде, якщо я посплю у твоєму.

- Ні! Якщо ти не вийдеш, я закричу.

- Кричи.

У мені бурлив коктель із гніву, обіди і ще одного невідомого компоненту... ревності. Та в цьому я не зізнавалася навіть собі. Тому в пориві злості спробувала зіштовхнути його з ліжка. І він від несподіванки мало не впав. Та вчасно схопивши мене за зап’ястя різко притягнув до себе. На одну мить наші носи доторкнулися.

І знову це відчуття... Наче хтось віддав наказ мурахам та метеликам штурмувати моє тіло. Роздратування тануло ідучи під землю.

 Але моїх рецепторів торкнувся їдкий жіночий парфюм. Він зараз був у тренді та шалено дорогий, хоч я і не розуміла чому. У мене виникали асоціації з котячим лотком. Ніби туди накидали троянд.

Це і не дозволило остаточно розімліти від його близькості та пронизливого погляду.

- Від тебе тхне такими огидними жіночими парфумами, що мене укачує. – мій голос охрип. – Якщо ти не встанеш сам, то я піду спати у вітальню.

Це допомогло. Він піднявся, зібрав свої речі і тихо вийшов. Відсунувшись на інший бік ліжка, підтягнула ноги під себе ковтаючи невідомого походження гіркоту. Я сама цього хотіла, хіба ні? Хоча б, нові емоції витиснули думки про страх.

Я майже заснула, як відчула, що матрац за спиною прогнувся. Різко піднялася намагаючись вгамувати калатання серця. Він повернувся.

- Так краще? – посміхнувся, що траплялося вкрай рідко.

Від нього приємно пахло гелем для душу, а мокре волосся було зачесане назад, як у бандитів з 90-х. Красивий підтягнений торс прикривала біла майка. Я підняла ковдру аби перевірити чи він у трусах. По дурному звісно, але хто його знає. Побачивши сірі тренувальні штани, видихнула.

- Розчарована? – він не відводив від мене погляду уважно слідкуючи за кожною дією.

А от я навпаки уникала очі в очі.

Здавшись, мовчи лягла накриваючись під саме горло. Наші обличчя були у півметрах одне від одного.

- А якщо хтось із батьків побачить? – прошепотіла із заплющеними очима.

- Не побачить.

Я чудово розуміла, що це не правильно. І рано чи пізно воно вилізе назовні неконтрольованою бомбою. Але вигнати його вдруге не змогла.