Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

    Повільно відкриваю очі й дивлюсь на те, що відбувається довкола. Ми були у незнайомому місці. Судячи з усього, Заргор, який сидів поряд зі мною й з легкою стурбованістю дивився на мене, все ж зміг зробити щось більше, ніж до цього - з його то становищем. Але у мене з'явилось питання - якщо штурхав не він, то хто тоді?

      Повільно переводжу погляд і помічаю Мортідж. Вона теж сиділа поряд і тримала лапи на моїх грудях, до цього роблячи серцево-легеневу реанімацію. Дівчина коли побачила, що я нарешті відкрив очі, з полегшенням видихнула.

— Ти живий... - Тихо сказала вона, і я відчув, як вона легенько стиснула мою руку.

     Це тепло... Воно було для мене доволі приємним. Тому я вирішив не прибирати свою руку. Коли я нарешті сів, я тихо сказала:

— Я дуже радий вас бачити... І тебе також, хоч ти мені до сих пір не дуже подобаєшся. - Кинув я Заргору, а той лиш легенько кивнув. - Що відбулось, доки мене не було? І... Чому ви разом?

    Мені було трохи дивно бачити цих двох ось так разом. Вони ж повинні бути ворогами, і все таке інше. Чи могло щось змінитися?

— Довго пояснювати. - Почала Мортідж, і я видихнув. Чи пояснять мені хоч щось? - Але скажу коротко - ми об'єдналися лиш заради того, щоб допомогти тобі.

— Я покликав цю дівчину, коли знайшов тебе у одному з коридорів без свідомості. - Доповнив Заргор, який не змігши нормально стояти, вирішив сісти. - У тебе було дуже мало сил, і я почав хвилюватися, що з тобою щось може статися.

     Навіть не дивлячись на те, що за ідеєю вони повинні були ворогувати а зараз об'єднались лиш чисто для того, щоб допомогти мені, я всеодно був радий бачити їх. Особливо після того, як повернувся з іншого життя, де їх у мене ніколи не було і я ніколи з ними не познайомився.

— Що сталося з моєю матір'ю? Ви хоч приблизно знаєте, де вона? - Запитую, переводячи погляд то на одного, то на іншу.

    На відповідь я не сподіваюсь. Не певен, що вони без особливої підготовки полізли б до Зена в пащу. Це з пертися на вірну смерть. Все ж, чистокровний дракон навіть коли дуже слабкий може бути для звичайного гібрида доволі сильним.

— Поки що не знаємо, але я планую це вияснити. - Сказав доволі серйозно Заргор.

     Я повільно встав. Ще трохи похитуючись від того, що зовсім недавно прийшов до тями, я сказав:

— Мортідж, будь ласка, почекай нас трохи. Мені треба переговорити з цим... Гібридом. - Сказав я, прикупивши вчасно язик.

     Можливо навіть після усієї цієї суматохи ми з Заргором будемо продовжувати ось так ворогувати, намагаючись вбити одне одного, але це не значить, що варто видавати його. Все ж, правила є правила, і я не хочу потім страждати з-за когось.

— Я знаю, що у тебе сталася біда через брата батька моєї матері, але скажи чесно, що саме змушує тебе робити усе це? Я певен, що не тільки вбивство твоєї матері змусило тебе допомагати мені й навіть рятувати.

    Ну не повірю я так просто, що Заргор захотів за власним бажанням допомогти мені. Повинно бути ж хоч щось ще.

— Розумієш... Я майже не пам'ятаю своїх батьків. Вважай, я їх взагалі не пам'ятаю. У голові, коли я намагаюсь згадати хоч щось, з'являється лиш крик матері, коли вона помирає від рук цього дивного чоловіка. А батька я ніколи не знав. Коли твоя мати роздивлялась мене доволі уважно, та ще й торкалась мене так обережно, наче я був її другим сином, чомусь у мене було таке відчуття, наче так воно і є . Наче я твій брат...

— Але це просто неможливо. По-перше, ти навіть на мене з батьком вважай не схожий, що вже казати про мати. Хоча, волоси теж не такі вже й темні у вигляді людини... Але за волоссям судити не варто, блондинів буває багато. Ну а по-друге, я був єдиним у сім'ї. Не думаю, що батьки приховали б те, що у мене колись був брат. Тому гадаю, що це точно неможливо.

     Заргор зітхає, а потім повільно киває головою. Мабуть я зміг його впевнити у своїх словах.

— Гадаю, ти правий.

    Коли ми повернулись до Мортідж, вона вже від когось відбивалась. Судячи з усього, нас змогли знайти, і зараз напали на майже беззахисну дівчину. Сама Мортідж схопила перше, що попало під лапу - на цей раз вона так просто тікати вже не збиралась. Але я бачив, як тремтять легенько її задні лапи, а демон усередині виділяв стільки задоволення від відчуття страху, що здавалось, я міг зігріти цілу галявину цим теплом.

    Я відкрив швидко портал. Схопивши Мортідж за руку, я затяг її до свого світу. Заргор зайшов за нами, і портал закрився.

— Цікавий початок... - Сказав я, і подивився на двох гібридів попереду мене. - Усі цілі?

     Мортідж не відповіла. Вона лиш з цікавість розглядала усе довкола. Я трохи посміхнувся, відпустивши її лапу, бо як виявилось, я до сих пір тримав її.

— Якщо захочеш, я можу повести тобі в найближчий час екскурсію по своєму світу. - Запропонував я, продовжуючи слідувати за тим, як дівчина з цікавість почала йти повільно вперед.

— Я не проти. - Мортідж зупинилась, а потім озирнулась на мене. - Я навіть і не підозрювала, що можна створювати власні світи. Це доволі... Цікаво.

    Як шкода, що Мортідж не знала багато чого подібного. Звісно, вона вже дізналась, що на світі є демони, але я певен, що вона знає тільки про одного демона - Заргора. Треба буде до речі з ним поговорити на тему того, що варто й не варто казати Мортідж, якщо вона задасть якесь питання з «підступом». Бо хто його знає, що він там їй може взагалі сказати.

— Слухай, зараз у звичайному світі для тебе не дуже безпечно. - Невпевнено почав я. - Тебе вже побачили, тому ті, хто полюють за мною вже точно знають, що ти за мене. І я хотів би запропонувати - не хотіла б ти декілька днів пожити в моєму світі заради твоєї ж безпеки?

     Все ж, Мортідж була не такою вже й поганою дівчиною. Не хотілось би мені, якби вона померла через мене, тому я й вирішив їй це запропонувати. Ну, так, чисто про всяк випадок.

    Дівчина якийсь час дивилась на мене, трохи примружившись. Я розумію її. Вона вагається, бо бачить мене максимум третій раз, тому не певна, чи мені варто взагалі довіряти. Але через пару хвилин вона нарешті сказала: