Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

— Я їздила туди до батька. Так, він живий, і я не зовсім сирота. Він працює на Сторожовій стіні як військовий заклинач вогню. Але я не хотіла про це говорити, бо в нього є інша родина. Ми з батьком майже не спілкуємося, і після смерті матері мене справді виховувала бабуся. — Вона знову поглянула на Арона, котрий досі стояв у її кімнаті неподалік від дверей, і через саму думку, що він чув ці слова, не захотіла продовжувати. — Якщо хочете, я можу розповісти ще детальніше, але в цьому немає сенсу. Головне, що я звідти вже поїхала, і навряд чи повернуся в найближчі роки.

— Отже, дай підсумувати, — сказав Генрі, виставивши руку з готовністю загинати пальці. — Ти збрехала нам про родичів у Кріоландії, про прокляття та не сказала про хворобу, хоча це доволі важлива інформація. Це все?

Люсі, навмисно зиркнувши на Арона, кивнула. Завдяки магії розуму він міг легко відчути, чи збрехала вона, чи ні. А вона збрехала, точніше, не сказала про інших своїх родичів. Однак він продовжував мовчати, а це дало Анабель змогу зробити висновок, що цього разу її подруга говорила правду.

— Що ж, — бадьоріше обізвалася Марія, плеснувши в долоні, — якщо всі все з’ясували, пропоную повернутися до плану з чаєм і коржиками. Чи ви вже передумали вітати в родині нового учасника? Ну ж бо, підводьтеся! Люсі, ти з нами. Треба ще Джейн покликати.

— Так, звісно. Ходімо, — сказала Анабель, підвівшись, та направилася до дверей.

Люсі виходила з кімнати останньою. Коли вона зачиняла двері, інші вже почали йти до сходів, але не Арон. Він став біля неї, обпершись боком об стінку, та, нахиливши голову набік, ледь чутно промовив:

— Нам потрібно поговорити.

Від його тону Люсі було моторошно й цікаво водночас, але вона не хотіла зараз встрявати в новий конфлікт. Зробивши ковток, вона підняла на нього очі й заледве відповіла:

— Не зараз.

Відразу ж після цього Люсі розвернулася й пішла наздоганяти друзів.