Читати книгу - "Повість про останню любов, О. Каліна"

І тут я подумала про лікаря. Ось хто нам допоможе. Мають же в нього бути знайомі, які знають, що робити в таких випадках.

— Одягайся, — кинула я Світланці одіж, — і гайда в школу. У тебе сьогодні консультація з історії. Якщо почне знову нудити, скажеш, що отруїлася, і миттю біжи додому. Зрозуміла?

Сестра мовчки кивнула. Я бачила, що їй дуже зле, хоча ще вчора вона почувалася прекрасно.

Відправивши Світланку до школи, я побрела до медпункту. Дорогою думала про те, що скажу лікареві. Справді, що? «Знайдіть когось, хто зробить моїй неповнолітній сестрі аборт, але так, щоб мама не знала й узагалі ніхто не здогадався?» Він мене спровадить. І правильно зробить. Я згадала, як ходила колись до Романа й хотіла запропонувати себе, аби він прибрав Пабло. Цього разу теж себе запропоную? Ну, і хто я після цього? Іще на сестру нападала. І взагалі, що в мене за звичка бігти по допомогу до малознайомих людей? А до кого ще? До дядька з тіткою? Не варіант. Після того як мама зв’язалася з Пабло, вони від нас зовсім віддалилися. Та й племінниці все ж не рідні діти.

Я вже думала було повернутися назад, як почула з-за спини знайомий голос:

— До мене, чудове створіння? Невже захворіла? Ти мені завжди здавалася зразком стійкості, мужності. І взагалі кров з молоком. Чи не так? — примружився лікар.

— Так, — відповіла я, гарячково роздумуючи, як діяти далі.

Артур Сергійович сам прийшов мені на допомогу.

— Як твоя сестриця? — запитав він. — Давненько щось не заходила. — Лікар помовчав і додав: — Слава Богу. Ще подумають, що я педофіл.

— Світланка вагітна, — раптом, сама того не очікуючи, сказала я.

Лікар на мить завмер.

— Отакої, — розгублено пробурмотів він і перелякано додав: — Маю надію, ти не думаєш, що то я щасливий татусь?

— Спочатку так і думала. — Я побачила, як у завжди веселого, упевненого в собі лікаря аж обличчя витяглося. — Та тепер точно знаю, що не ви.

— Слава Всевишньому, — перехрестився лікар, дивлячись у небо, — бо від тебе можна будь-чого чекати.

— Невже я така страшна, лікарю? — сумно всміхнулась я.

— Ні, гарна. Та набовтано в тобі стільки, Юлько, що й стариган Фройд не дасть ради.

— Дивно…

— Що саме дивно? — запитав лікар.

— Я думала, що я проста, як двері, а ви кажете: Фройд не дасть ради.

— Не проста, ой, не проста, — усміхнувся Артур Сергійович, — інколи я про вас думаю і гадаю собі: як такі схожі зовні люди можуть бути так по-різному «нафаршировані». Вас із сестрою з першого погляду й не розрізниш. А глянь глибше… — Лікар замовк.

— І що ж можна побачити, лікарю? — запитала я.

— А те, що в тобі дна не видно. Мала твоя — світлячок, але річечка проста, неглибока. Важко тобі доведеться в цьому житті, Юлю, ох і важко.

— Теж мені, Америку відкрили! — пирхнула я. — Змалку це знаю.

— Дуже жаль, що все ти знаєш. Краще б не знала. Надмірні знання призводять до скорботи, — сказав лікар фразу, яку я не дуже зрозуміла, і додав: — То чим можу прислужитися?

— Світланці потрібно зробити аборт. Допоможіть, — випалила, доки не забракло сміливості.

— Що?! — У лікаря від здивування та обурення аж щелепи затремтіли. — Ти що мені пропонуєш, видро?

— А раніше казали «пречудове створіння», — криво посміхнулась я.

— Під монастир мене хочеш підвести? Чи ще гірше — до в’язниці під білі рученьки?

— Усе ясно, — процідила я, — здрейфили. Без вас упораюся.

— Що мати сказала? — Лікар заспокоївся так само раптово, як і спалахнув.

Я мовчала.

— Ясно, мати не в курсі.

— Бажано, щоб так і залишалося. Інакше я не знаю, що вона з нами зробить, — сказала я.

— Іди звідси, — махнув рукою лікар.

Але коли я розвернулася, аби піти, він раптом схопив мене за руку.

— Чому саме до мене прийшла? Не розумію… У мене що, на лобі написано: цей лікар непорядний, він спонукатиме неповнолітню дівчинку робити аборт?

— Ви чужий, — сказала я, — місяць-другий — та й поїдете звідси робити кар’єру у великому місті. Так і Михайлівна казала. Значить, ніхто нічого не довідається. Ви вмієте тримати язика за зубами.

Лікар ніяк не відреагував.

— Піду, — сказала я, — усе одно когось знайду. Мати зроду не пробачить нам ганьби. У нас зі Світланкою й так було життя непросте. Боюся уявити, що почнеться, коли мама довідається про її вагітність. Сама потягне на аборт.

— Теж вихід, — сказав лікар, — вона мати, вона відповідальна.

— Але після цього про нормальне життя доведеться забути.

— Чому ти з власної матері монстра робиш? — здивувався Артур Сергійович. — Жінка як жінка. Невже власну дитину не пробачить і не зрозуміє?