Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українська міфологія 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська міфологія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська міфологія" автора Володимир Галайчук. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 162
Перейти на сторінку:
давайте. Хто прийде — винесе — каму вона попаде вже, та булочка». Як та булочка попаде хазяїну — хазяїн бере вже цю каняку, купляє у того. А може, камусь і чужому попаде. До тоже те вже, шоб перепрадать, до тоді вже так за тиє вже гроши, беруть якась полою, а гроши — в пелєну, і тоді беруть, виводить уже батько з хлева, а ця людина, шо шо це вже ж гроши… Дак попалось матці. Дак мама уже взяла ціє гроши, да вже батьку дає гроши — заплатила. Та перепродай, а тоді пошов конь. А то не любів домовік! Мусили перепродать: батьку не йде на руку вон, а матці пашло… В подолку гроши, батька бере веровочку, каня віводить, а мати вже бере платить гроші, і перекупили, перетарговали — пошло».[558]

Обереги від домовика. Якщо виникала потреба захиститися від негативних чи ворожих дій домовика, висвячували хату, творили молитву, використовували різні церковні атрибути:

— «Є домовики. То душить, то за ноги бере. А потім ми образú поставили, хату посвятили, і не було. Це недобре цеє».[559]

— «Шось там ходит по хаті, стукає, човпе, як в кого, борони Боже, є. То ж після того свє́тять хатó».[560]

— «Нечистий в хати не должен бути, в свячений хаті, де людина Богу молиться».[561]

— «Як ето десь непорадки, шось не ведеця, то ето називали домовий. Він може буть і в хаті, і на хаті, і де хоч може буть. То звали батюшóк да висвятювали хату».[562]

Освячені предмети використовували під час входин у нову хату: «Як на вхощинах кладеця, шоб все було добре, то він ни має приступу».[563] Характерним було й обсипання хати освяченим маком-«відуном» («видюком», «самосієм»), подекуди практикували обкурювання оселі «страхополохом» (чортополохом) чи яким-небудь ядучим димом, наприклад із підпалених риб’ячих нутрощів.

На Камінь-Каширщині, щоб домовик не «приступив», у кутку коло ліжка ставили осикового прута, що виріс за рік: «Гуворять, шо єсть вун у кожной хати, то треба становити всику, такого, шо виросте за рік, прута. У кутку кала ліжка, то вже вун ни пудийде. Од домовика, шоб домовик не пудийшов. То лихоє».[564]

Згідно з матеріалами Василя Доманицького, у Рівненському повіті по святвечірній трапезі господар обходив обійстя з горщиком куті й малював крейдою хрести по всіх надвірних стінах, «щоб одвадити домових і усяку нечисть».[565]

На Малинщині намагалися «відкупитися» від домовика, супроводжуючи свої дії певним замовлянням: «Домовиче-домовиче, добрий чоловіче, я тебе прошу-благаю: на тибі хліба, сіль і гроші, будь для мене хороший». Це треба казать в хаті, як вже він оказуєця. І кидать копійки на всі чотири сторони. Він оказуєця, як його чимось розсердити. І собакою, і всяко».[566]

«Чужого» домовика засилали «за три межі»: «Смотра який домовий попадає. А може, чужий прийде до менé і буде башкалити, то я його зашлю за три меже: «Іди за три меже… Домовий, не ходи, до двора не доходь, у двір не заходь, понад вєкнами не ходи, і як ти не мєй, іди собє за три меже». Ходять, можуть заблудитися, а як його послати за три меже, то він знайде собі дорогу. То чужий шкоду робіт — корову пугає, спат не дає. Як котік такий: ходит, ляже, засне… А якшо чужий, то воно таке, як звірука: летит, боїця, шо ти будеш його бити».[567]

Засилання «за три межі» — своєрідне відчуження домовика-приблуди від свого домашнього простору — базується на уявленні, що демонологічні персонажі не можуть порушити умовного кордону між світами людей і «не людей»: чи то водної перепони, чи дороги, чи будь-якої межі, яку окреслила людина.

Дієвим способом захисту вважали переставляння хати на інше місце. Зокрема, у В. Кравченка знаходимо оповідку про те, як домовик-антипко задушив хлопця, що переночував у накуреній свяченою вербою хаті. Після другого підкурювання домовик запалив хату. Перестав виявляти себе лише після того, як її переставили.[568] Про те, що хату треба переставляти, ідеться й у розповіді зі Славутщини: «Оставив батько синові хату, і той син там ночує. Коли чує — трах-трах-трах! — на горі летять солом’яники, летить усе… Каже: «Тату, я там жити не буду». — «Ай ти дурний!» [Але] йому так він сказав, шо ти прийми хату, бо то його місце».[569] Так само можна було переставити й хлів: «Як умирав знахур, то казав, аби тоти хліви і хороми перенесли в инше місце, бо там буде ходити той злий».[570]

Якщо домовик мучив худобу, у хліві коло порога чіпляли вбитих ворону чи сороку, газети, а над дверми чи до стіни навпроти дверей прибивали дзеркальце:

— «Коня чи вола буде гонити по хліві, то кала порогу над дверими вішали дзеркало і ворону».[571]

— «Нечестівий плете, значить нечестівий є в хоромах. То забивали сороку, вішали у хлеві або люстро вішали. Він, видно, боїтца гетого».[572]

— «Вроді, кажуть, домовик коням гриви путає і гонить. За ласицу я такого не чула. Найбільш бумаги вішають, газети, шоб він там читав».[573]

— «Ставлять дзеркала до стіни в кучці, де корові погано боло. Казали: як чорт сам себе побачить в зеркали, то втече».[574]

Використовували й інші обереги. Зокрема, щоб відвадити домовика від худоби, над дверима стайні наліплювали хрестик зі смоли: «Корову гонит — вона круганá ходит. То треба зробити з смоли хрестика, і порадок буде. Ето перше од вихора. І буде порадок — на дверах хрестика зробити з смоли. Вихор і домовик — то то ’дне воно. То чорт. І гриви він плете».[575] Коневі в гриву для захисту вплітали червону стрічку: «Чирвону стрічку більшість вішають. Він (домовик — В. Г.) любіть чирвону стрічку, я чіпала колись».[576] А закриваючи худобу в хліві, перехрещували її: «Як закривають ворота — перехристюють скотину, хоб туди ніхто не зайшов. Злий дух ни попав».[577]

Як і хату, хлів обсипали освяченими маком, сіллю, обкурювали свяченим зіллям: «Шоб ни приступив, маком обсипають, сіль свячону, воду свячону, і зіллє сватять люде. Кадять. Маком або водою кругом хлева сватять. І хату так же саме».[578]

Схоже, як і від уроків чи нечистої сили, допомагало від домовика «свійське»: «Як відіш, шо корова потная, то тоже покропити свячоною водою і сісти — накакати в хліві. І корову мазнути взаді,

1 ... 32 33 34 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська міфологія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська міфологія"