Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

— Принцесо! — Сесія аж затулила собі рота, з жахом дивлячись на господиню. — Ви таке говорите? Вони зовсім не схожі на нас! Жорстокі створіння! Пригадайте, скільки людей вони вбили, перш ніж уклали перемир’я!

Віка знизала плечима. «А як я можу згадати те, чого не знаю?» — подумала. І, щоб припинити безглузду розмову, наказала:

— Приготуй мені ванну. Я втомилась. Хочу спати.

— А як же вечеря? — здивовано озвалася служниця. — Ви ж нічого не їли весь день!

«Все ж таки десь глибоко вона турбується про мене...»

— Добре, приготуй вечерю. А після неї — ванну.

Сесія кивнула й швидко зникла. Невдовзі в покої увійшли інші служниці, спритно накриваючи на стіл, розносячи ароматні страви та наливаючи до балії теплу воду з ароматичними травами, які пахли лавандою й польовою м’ятою.

Сито повечерявши й поніжившись у запашній ванні, Віка нарешті відчула полегшення. Шкіра парувала, втома відступала.

«Все-таки добре, що я сюди потрапила принцесою. А якби простою служницею? Хто знає, як би життя склалося…»

У затишній опочивальні, прикрашеній шовковими драпіруваннями та різьбленими меблями з білого дерева, Віка переодягнулася у свіжий комплект — майже такий самий, як і попередній.

— Пані, я зараз принесу вам чаю, — обізвалася Сесія, прибираючи брудний одяг.

— Неси, — байдуже кивнула Віка, але не спускала з неї очей.

Служниця низько вклонилася, і на її обличчі промайнула ледь помітна тінь полегшення.

«З цього дня — жоден чай від цієї шпигунки! Усе — за вікно!»

Минуло кілька днів, і Віка зауважила, що перетворення в кішку стало даватися їй легше. Здавалося, бар’єр, який її стримував, ослаб.

«От звідки невдачі! Вони справді щось додавали мені в питво…»

Єдине, коли вона досі не могла контролювати перетворення — це у стані сильного емоційного збудження чи страху.

«Отже, магія вимагає спокою. Ні хвилювань, ні зайвих думок. Лише тоді — вона слухається...»

Темний після «покарання» більше не з’являвся.

«Чудово! — раділа Віка. — Нехай і надалі тримається осторонь. Дивись, рік пролетить — і я знову вільна!»

Та спокій тривав недовго.

— Пані! — одного ранку у покої влетіла Сесія. — Щойно надійшло повідомлення: до лісу в’їхав сам імператор! Ви повинні зустріти його в головному залі палацу!

Вона ледве переводила подих, а потім додала:

— Зараз з’являться інші служниці й допоможуть вам одягтися відповідно до нагоди.