Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

“Все. Кінець. Тепер я тихенька. Роблю свою роботу. І не пхаюся, куди не просять. Бо тут — леви, а не кролики.

Настя стояла біля кавомашини, спостерігаючи, як Катя знімає своє рожеве пальтечко й мовчки ховається в найдальший куток офісної кухні. Вигляд у неї був такий, ніби вона щойно побачила дракона. Або… Микиту.

Настя приклала долоню до вуст, ледь не засміявшись.

“Ой, ну Микита… Ти ж сам сказав: «Досить бути м’якеньким. Сестра — не дівчинка вже, я маю стояти за тебе». А тепер дівчатко від тебе тікає, як від податкової.”

В голові з’явилася його фраза зранку:

Микита (серйозно):
— «Настю, у тебе в офісі щось літає. А я вже мушу ловити».

Настя крутнула ложечкою в чашці.

“Ну добре, ловить. Але навіщо було ТАК дивитись? Ця Катя мало не зомліла. Він наче з’їв її поглядом.”

Настя озирнулась і побачила Влада. Той щось друкував, але відчував її погляд — підвів очі, підморгнув.

Настя усміхнулася:

— Твоя територія стала офісом для левів. Микита вже як молодший левеня з пазурами. Витісняє дрібних мисливців.

Влад підійшов ближче:

— Йому варто платити. Впорається з HR краще, ніж я.

Настя хитро:

— Ага. А ще зекономимо на охороні. Щоправда, мені здається, він забув, що ми не на сімейному телешоу.

Влад хмикнув:

— Після ранкової сцени я навіть радий, що його не було, коли ми повертались вночі.

Настя вже майже пила каву, але згадка про ніч — і її щоки стали гарячими.

“І як же йому все вдається — навіть словами змушує мене згадати кожну хвилину…”

🔻 Продовжимо? Можемо перейти до сцени, де Настя та Влад повертаються додому, або зробити раптовий дзвінок… від брата Артура, який щось дізнався? 😉